На днях в Івано-Франківську з’явився новий мурал, цього разу на Тролейбусній, 4. Розмальовувати місто яскравими стінописами продовжує подружжя місцевих художників – Юрій і Марта Пітчуки. «Репортер» поговорив з ними про мистецтво, автентику й дізнався, чому мурали – не графіті.
– Як саме робиться мурал – від ідеї до картини?
Юрій: Ідея з’являється у когось з організаторів. Ми не шукаємо стін, які можна розмалювати, до нас звертаються самі мешканці будинків. Зазвичай ще треба залучати владу, депутатів. Адже, щоб мурал протримався 20-30 років, стіну перед тим потрібно відреставрувати. Інакше почне опадати й вигорати. Тому потрібно, наприклад, утеплити будинок пінопластом або просто поштукатурити. Цим зазвичай займаються організатори, а ми вже думаємо, що саме намалювати.
Марта: Перед тим, як зробити ескіз, ми вивчаємо автентичний одяг, проводимо невелике дослідження. Я пишу картини на етнічну тематику, тому маю багато книжок, їжджу по музеях, у мене є колекція давніх сорочок. Використовуємо й інтернет.
Юрій: Після того, як ескіз готовий, треба його затвердити. Ми працюємо в публічному просторі, наші картини будуть бачити люди усіх вікових категорій і віросповідань. Тож доводиться йти на компроміси з собою, робити ескізи, які б нікого не обурювали, не несли негативу. Готовий ескіз ми затверджуємо з мешканцями та організаторами, а якщо мурал буде в центрі міста – то й з департаментом архітектури. А потім малюємо, зазвичай з риштування. Якщо все нормально, справляємося за 5-7 днів.
Читайте: Франківські художники презентували новий мурал на Тролейбусній. Фотофакт
– Часто завертають ескізи?
Юрій: Раніше було частіше. Я вже думаю наперед, як сприймуть роботу, згадую, що не подобалось мешканцям раніше. Деколи бувають правки. Але тепер у нас велике портфоліо, люди вже бачать, що ми будемо малювати, тому готові до результату.
– У чому основна різниця між муралом і графіті?
Юрій: Графіті – це красиво написати свій нікнейм різними кольорами у публічному місці, без згоди будь-кого. Найпоширенішим це було в кінці дев’яностих – на початку двотисячних. Зараз ті, хто малював графіті, перейшли на щось серйозніше і малюють легально вдень. Залишився так званий «тегінг», коли ти пишеш свій нікнейм швиденько за півхвилини, але це і мурали – зовсім різні течії мистецтва. У першому випадку ти просто позначаєш, що я такий є, я тут був і побіг звідси. А ми малюємо монументальний живопис.
– Мурал має нести якусь ідею?
Юрій: Не обов’язково. У нас є абстрактні роботи під час фестивалю Porto Franko. Головне, щоб мурал не містив негативу та агресії, все інше має право на існування.
Читайте: Художник-мураліст Юрій Пітчук розповів про себе та свої роботи
– Ви мріяли стати художниками?
Юрій: Я не маю художньої освіти, але малював з дитинства. У мене є родичі-художники, я дуже любив дивитися на їхні роботи і мій стиль – продовження їхнього. Я завжди малював на чернетках, у щоденниках… Потім у нас була школа вихідного дня, де ми збиралися і 3-4 години просто малювали. Це дало поштовх, я почав малювати повноцінні роботи. З часом так і почалось – знайомий попросив, щоб я розмалював йому майстерню, ми брали участь у фестивалях, так доросли до того, що створюємо такі дев’ятиповерхові мурали.
Марта: Я себе без пензля просто не пам’ятаю. Вчилася у Косівському інституті прикладного і декоративного мистецтва на спеціальності «монументальний живопис». Ще одна освіта – художника-ілюстратора в Українській академії друкарства у Львові. Але ці два стилі дуже різні, тому з обох можна щось для себе почерпнути.
– А що ближче до душі?
Марта: Люблю і те, й інше. Добре займатися двома справами, тому що коли щодня ходиш в майстерню, то звикаєш і це стає не творчістю, а буднями. А коли тижнями сидиш на риштуванні, то вже не терпиться в майстерню. Інколи ідеї для картин народжуються прямо на риштуванні.
Читайте: Франківський художник Євген Самборський роздає свої картини безкоштовно (ФОТО)
– В чому особливість українок на ваших муралах?
Юрій: Ми стараємось зобразити українку не в типовому стереотипному образі – у віночку, з короваєм, з калиною чи пшеницею – це дуже поширена візія, як має виглядати Україна. Ми ж намагаємось зображати їх у стародавньому автентичному вигляді – так, як дійсно могла виглядати жінка 200 років тому.
Марта: На останньому муралі зображена жінка в намітці. Шкода, що зараз багато хто навіть не знає про їхнє існування, але 200 років тому жінки майже по всій Україні носили не хустки з квітами, до яких ми звикли, а намітки. Просто були різні способи замотування, різна довжина тканин, полотна.
– У чому основна важкість роботи на стіні багато- поверхівки?
Юрій: Фізично це складна праця. Ми працюємо з риштування, треба лазити по драбинах, носити багато відер фарби. Також складно розумово, бо треба прорахувати все наперед. Буває просто страшно, бо високо. Погода часто заважає – дощ змиває фарбу, вітер здуває пензлики і листки.
Марта: Коли ми писали перший мурал, для мене це було випробування, тому що я боялась висоти. Кожен рівень риштування – як маленька перемога. Бувало, падав пензлик, я дивилась, як він летить, і все – боюся, не можу поворушитись. Одного дня був мороз, тож коли ми лізли по драбині, рукавиці примерзали до риштування. Але мені здається, щоб досягти чогось, треба змінювати себе, шлях не може бути легким. Мені здається, що цей досвід зробив мене сильнішою, тепер я знаю, що можу значно більше.
Читайте: Юрій Пітчук розмалював тир у парку Франківська – завтра відкриття (ФОТО)
– Чи вистачає заробітку від муралів, чи ще чимось підробляєте?
Юрій: Якщо й підробляємо, то теж творчістю, наприклад, ілюстраціями. Але у мене основний час йде саме на мурали.
Марта: Колись я брала замовлення – портрети, натюрморти. Зараз уже можу займатися лише своєю течією – серією картин «Мотанка». Уже були виставки в Івано-Франківську, Києві, Луцьку.
– У яких містах є ваші мурали і де плануєте продовжувати?
Юрій: У Чернівцях, Коломиї, Ворохті, у селищі Більшівцях Галицького району. Плануємо розширювати географію. Наступного тижня знов їдемо до Ворохти. Там уже третій рік відбувається фестиваль «Віадук». Там є старі віадуки. Один із них підірвали під час Другої світової. Потім радянська влада його відреставрувала, але не красивим каменем, а бетоном. Потім на ньому почали з’являтися графіті. Організатори вирішили зробити малюнки поверх і все відреставрувати. Минулого року ми там намалювали з одного боку гуцула з топірцем, а з іншого – гуцулку з козенятком. Будемо продовжувати цю тему.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.