Допомога дзвенить. "Гуцульські волонтери" збирають монети у Слоїк добра (ФОТО)

У Косові Юлія Таринська разом зі своїми «Гуцульськими волонтерами» започаткувала акцію «Слоїк добра». У нього збирають копійки, які вийшли з обігу та є в кожній хаті. Монети приносять до їхнього волонтерського штабу – у жменьках, торбинах, коробках, а то й цілими свинями-скарбничками.

За тиждень волонтери назбирали вже чотири трилітрові слоїки монет. Кошти підуть на лікування дворічного онкохворого Назарчика Хмарука з села Кобаки Косівського району, пише Репортер.

Слоїк добра

Юлію Таринську у Косові знають добре. Вже кілька років жінка займається благодійністю. З однодумцями організовує благодійні концерти, вечірки, дискотеки. Опікується неблагополучними родинами, дітьми, старшими людьми, а також тваринами. Рік тому створила громадську організацію «Гуцульські волонтери».

Каже, волонтерство почалося кілька років тому з акції «Слоїк добра». Це звичайні трилітрові банки, які порозкладали чи не по всіх магазинах Косова, а також по району. Кожен слоїк – це допомога якійсь певній людині.

Як 84-річний Микола Кітраль у Вишкові туристів трембітанням заманює (ФОТО, ВІДЕО)

За словами Юлії, вони беруться за збір коштів одній людині і доводять це до кінця. Перші «Слоїки добра» організували на лікування онкохворого хлопчика з Косівського району. Розказує, що одразу вдалося назбирали велику суму. Хлопчик лікувався за кордоном, але, на жаль, через рік його не стало. Зітхає, що мають багато летальних випадків, бо рак підступний. Але маленькому Владиславу Варвадюку, у якого була повна глухота, допомогли почути голос мами. Також згадує за хлопчину, який зламав хребет у ДТП, йому взагалі не давали шансів на життя, а зараз він регулярно качає прес.

Нині волонтери збирають кошти для дворічного Назара Хмарука із села Кобаки. Хлопчик раптово перестав спати вночі, плакав, не міг ходити. Виявили пухлину в мозку. Дитина вже перенесла дві складні операції, зараз у реанімації. Лікарі кажуть, хлопчик мав би справитися.

«Ти живеш тими історіями, щодня дзвониш мамам, як вони, що їм треба? – розказує Юлія. – Вони кажуть, що все добре – ти радієш, щось зле – і в тебе опускаються руки. Знаєте, той перший хлопчик, який помер, це був удар, але він об’єднав багато людей, які зараз допомагають іншим».

Копійка до копійки

Юлія каже, карантин дуже вплинув на їхню роботу. Не всі магазини відкриті, де стояли ці «Слоїки добра», багато підприємців закрилися. Якщо колись люди кидали по 100, 200, 500 грн, то зараз у банках нема навіть купюри 50 грн.

«Зрозуміла, що зараз люди кидають дійсно свою решту, – говорить благодійниця. – Ці всі роки ми копійки зі слоїчків віддавали на тварин. Мали таку спеціальну мисочку на чотирилапих. Одного разу сіла й порахувала – було 400 грн. Ще тоді подумала, чого б копійки не збирати? І останнім поштовхом був дзвінок дитячої лікарки, яка запропонувала нам збирати копійки, які вийшли з обігу. Через дві години вже був пост, і до вечора нам принесли до тисячі гривень копійками».

Приймати копійки почали з тиждень тому. Нині до їхнього волонтерського штабу їх приносять цілими скриньками, скарбничками, кульками. Мають уже чотири трилітрові слоїки, заповнені монетами. Юля сміється, що монети рахують у літрах.

«Ще прийшли наші хлопці та й перебирали кожну монету, аби відшукати якусь цінну для колекціонерів, – розказує Юлія Таринська. – Знайшли дві копійки, які на сайтах коштують по 300 грн».

Також волонтерам надсилають копійки поштою. От, минулого тижня отримали посилку копійок з Брошнів-Осади. Ще там були 84 паперові гривні. Приносять і косівчани, щодня по двоє-троє людей.

Любочка і театр. Про одну жінку, 55 років зачісок і 300 перук для франківських акторів (ФОТО)

«У нас є онкохвора підопічна, якій ми допомагаємо три роки, – розповідає волонтерка. – Хочемо нагодувати, аби щось мала, аби море побачила. Тобто ми більше боремося за її душевний бік. І вона приносить жменьку тих копійок, хоч сама грошей не має. І це дуже цінно. Це надихає. Є така притча про вдовину лепту – це про неї».

За словами Юлії, свої скарбнички приносять і діти. Каже, це для них гарна наука, бо завжди на щось збирають – хто на ровер, хто на телефон.

«Але є багато, що просто збирають, а не знають, на що, – каже Таринська. – Та копійка ніби багато не вартує, але якщо пояснити, що вона може врятувати життя дворічній дитині, то воно важить багато».

Не можу зупинитись

Коли у них не було важких хворих, то гроші спрямовували на допомогу тваринам. Вже багато простерилізували, пролікували та прооперували. Крім того, зі старих шин роблять для собак лежаки і продають. І чотирилапим помагають, і довкіллю, бо ж старі шини не утилізують.

Коли почався карантин, волонтери нагодували 130 сімей. Збиралися по 10 людей, двічі на тиждень закуповували все необхідне і розвозили по району.

Своїм сорочка ближча. Як франківські кравці УТОГ помагають медикам та армії (ФОТО)

Також два роки тому зняли в оренду величезне приміщення, куди люди приносили чистий вживаний одяг. До речі, деякі магазини давали одяг новий. Юля згадує, що на день було по 150 людей.

Волонтерів при організації небагато й вони міняються. Коли хтось відходить, то на його місце з’являється інший.

Юлія народилась у Косові, але виросла у Дрогобичі. Там ходила до недільної школи при церкві. Розказує, що з нами займався священник з Франківська Йосафат Хаймик, який зараз править на Майзлях.

«І він нас, школярів, ще тоді возив притулками, до людей, прикутих до ліжка, – пригадує Таринська. – Говорили з ними, ліпили своїми руками різні вироби, аби потім їх продати. Це було давно, але все одно для благодійності треба бути підкованим. Якщо ти не маєш грошей, не можеш бути мобільним, не маєш часу, бо постійно працюєш – благодійністю ти довго займатимешся. Я з роботою вже розв’язалася, моїм дітям вже 10 і 12 років, і на них не йде так багато часу. То чому б не допомогти комусь іншому? А зараз я вже не можу зупинитися. Та найголовніше – маю людей, які мені довіряють».

Розказує, що дуже помагають місцеві лікарі, помагають ліквідовувати потреби зі списку. Крім того, щороку на Миколая збирають і розвозять подарунки – але не туди, куди їдуть всі. Бо є такі родини, яких ніхто не бачить.