Культура Статті Фото

Любочка і театр. Про одну жінку, 55 років зачісок і 300 перук для франківських акторів (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Любов Дем’янів віддала життя театру. Прийшла сюди одразу після школи і от уже 55 років на своєму місці, нині – завідувачка перукарським відділом. Створила понад 300 неймовірних перук.

А в Івано-Франківському національному академічному драмтеатрі всі називають її Любочкою, пише Репортер.

Музей волосся

Робочий кабінет Люби Дем’янів розташований на другому поверсі. Йдемо вузькими й людними коридорами. Актори поприходили на репетиції, багато батьків чекають на своїх чад із театральної школи.

У перукарському цеху тихо. Там господарює Любочка. Невисока худенька брюнетка, макіяж, на голові укладка. Каже, це у неї шиньйон. А виглядає дуже природно – як і всі перуки, що вона зробила.

Відкриває двері другої кімнати. На всю стіну – велика шафа-вітрина, за склом сотні перук. Такий собі музей волосся. Каже, якісь використовують, а котрісь уже й справді як музейний експонат. За кожною перукою велика робота й ціла історія.

«Я обслуговувала багато чудових акторів, яких уже, на жаль, нема на світі, – ­зітхає пані Люба. – От, були такі брати Євген і Валентин Благушини, їхні дві дружини, Сергій Романюк. А найгарніші перуки мала Жанна Готв’янська. Дуже любила їх носити. Не всім подобалося, але мусили одягати, а вона носила залюбки. От, на Катерину, на Роксолану. Оцю перуку з Роксолани, напевно, використовували найчастіше».

До театру Люба прийшла одразу після школи. Тут столярував її батько та якось сказав, що звільнилося місце перукаря, аби вона спробувала. Прийшла, як побачила ті гачки, якими кожну волосину треба витягати на перуку, то злякалась. Але робота їй полюбилася.

«Перуки робити тяжко, – говорить пані Люба й витягає з шафи одну за одною. – Аби зробити таку, йде більше місяця, то сиділа вдень і вночі, витягала по волосині. Маю спеціальний станок. Але ще маю проблеми зі спиною, бо то дуже важка й делікатна праця. Треба зробити дев’ять таких метражів, потім шию шапку, на неї нашиваються ті треси з волоссям, а потім окремо біля чола ще додатково витягую».

Наука на гастролях

Азам її навчила тодішня завідуюча, а далі сама. Їздила з театром на гастролі до Львова, Чернівців, переймала досвід у їхніх майстрів.

«То зараз у всіх є інтернет і все можна знайти, а раніше чоловік виписував мені спеціальні книжки перукарські чи просто на вулицях приглядалась до людей, – розповідає майстриня. – До жіночих зачісок, аби використати щось у роботі. На чоловічі бороди дивилася, де сивина трішки проступає. Потім сідала й робила, аби не була чисто руда чи чисто чорна, аби все природно виглядало».

Читайте також: Супербабуся Галина Плотницька стала людиною тижня за версією «Репортера» (ФОТО)

Її кликали й на роботу до Львова, оцінили, як вона одна під час гастролей добре працювала з акторами.

«Але не поїхала, бо мати тоді хворіла, та й директор тодішній не пускав, – посміхається пані Люба. – Скільки я тих директорів пережила, мама мія! Цей наш Ростислав (Ростислав Держипільський – авт.) – хороший. Він такий шустрий, всюди їздить, дивиться, як десь там, і тут впроваджує, але по-своєму».

Майстриня знову витягує перуки зі стелажів. Показує, мовляв, он, яка з сивиною красива. А тут поруч усі чоловічі перуки – з вистави «Король Данило».

«Ой, а скільки я тих князівських борід наробила! – махає рукою перукарка. – Можна і п’ять годин робити і ще на другий день завершувати, бо ти ж по дві волосини скубаєш, а потім обстригти, завити, аби форма була гарна. Така робота художня й цікава».

Майже всі перуки зроблені з натурального волосся. Каже, колись на складах його було повно, бо вартувало по 3 грн за кілограм, і театр замовляв. Нині ж, 1 кг – 10-11 тисяч.

Ще показує руді перуки з вистави «Гамлет у гострому соусі». Клопочеться, що «Енеїду» недавно ставили, то тут на крісло покидали і треба кожну перебрати, подивитися, що де підремонтувати.

«А ця – стара, бачите, шнурками зав’язуються, то зараз на резинках роб­лять, – показує. – Коси такі робимо. Вони тяжкі, їх навіть на сцені тяжко втримати довго. А це перука Проні Прокопівни з вистави «За двома зайцями». Дуже її люблю, бо цікава».

Як 84-річний Микола Кітраль у Вишкові туристів трембітанням заманює (ФОТО, ВІДЕО)

Загалом зробила понад 300 перук – і чоловічих, і жіночих.

«Одного разу прийшли товариші актора Валерія Струннікова, то після вистави прибігли у гримерку, – посміхається пані Люба. – Питали, чи він бува не наростив волосся, бо дуже природно виглядало. Мені було приємно. А раз на сцені він зачепився перукою за декораційну хату, перука посунулась, було видно бинт. Для мене то страшне, а глядач і не помітив».

Улюбленої перуки, каже, не має, бо всі робила своїми руками, тож вони – як діти.

Вони себе не жаліють

Цікаво, що за всі роки вона не дивилася жодної вистави. Каже, не любить. Фільми може дивитися, плаче, переживає за тих героїв, бо не знає їх. А всіх тутешніх акторів знає добре, які вони в житті, на сцені дивитись не хоче.

«Я одного разу пішла подивитися Жанну Готв’янську на малу сцену і то, якби двері не закрили, то пішла б геть, а так додивилась, – сміється пані Люба. – Вже й не пам’ятаю, що то була за вистава».

Зараз, каже, перуки майже не одягають, бо мода помінялася. То підкручує акт­рисам локони, робить зачіски. На місяць використовує 10-12 банок лаку, а скільки невидимок йде – не злічити, бо вони постійно губляться.

«Для Галюсі Баранкевич роблю зачіски на її концерт «Вигнані з раю», – розказує майстриня. – Останнього разу як їхали на гастролі, то я її гарно накрутила, добре вийшло. Ще їхала з виставою «Анна», там Люба Ніколаєнко грає африканку, то везла її перуку на колінах, аби не пошкодилась».

Нині пані Люба вже не так часто їздить з акторами на гастролі, хіба десь недалеко. Згадує свої перші виїзди по районах з виставою «Маруся Богуславка».

«Там було багато перук, таких чорних, – згадує перукарка. – А Христина Фіцалович не вдягала, бо мала своє гарне волосся. А то сніг на стінах, а вони в тонесеньких кап­ронах грають. Як вони хворіли! Холодно, зимно, а мусили грати. У них дуже тяжка робота. Графік скажений. Постійно на виїздах, відкриті майданчики, протяги. Вони себе не жаліють».

Каже, й сама себе не жаліла, віддала театру все життя – і не жаліє.

Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.