Після школи Михайлина Карпів пішла вчитися на кравчиню і навіть не здогадувалася, що зовсім скоро відкриє власний бізнес. Усе почалося з невеликого гранту, якого вистачило на кілька контейнерів та професійний блендер.
Сьогодні Михайлині вже 19 років, вона поєднує виготовлення «Смакоти» з навчанням у виші та мріє, аби її продукцію почали продавати за кордоном, пише “Шо Там”.
Я вчилася на кравчиню, але однієї миті все змінилося
Усе почалося, коли я навчалася на кравчиню. Мені запропонували взяти участі у проєкті з розвитку малого бізнесу й самозайнятості від благодійного фонду «Карітас Івано-Франківськ». Я погодилася, а під час однієї з лекцій зловила себе на думці: «А чому б мені не зайнятися чимось подібним, чому б не відкрити власну справу?». І почала думати, чим я можу займатися, що взагалі вмію робити. Вирішила, що варто подумати над харчовою промисловістю. Вона актуальна сьогодні, і залишатиметься такою завжди. Адже якими б не були життєві обставини, це завжди потрібно людям. Це природна потреба.
У групі нас було приблизно 30 людей. Усі учасники були різними за соціальними статусами, віком, життєвою історією та ідеями. Я була наймолодшою учасницею. Загалом навчання тривало протягом двох місяців. Зрештою я склала бізнес-план і захистила свій проєкт. Частина випускників отримали гранти для старту роботи. Серед них була і я.
Чому обрали саме мене? Напевно, тому що я була дуже активною під час навчання, ставила питання, прагнула все зрозуміти. Думаю, наші спікери побачили, що мені справді цікаво, і що я зможу правильно використати кошти.
Я стартувала у розпал пандемії, доводилося позичати гроші у знайомих
Перші кошти, звісно, «на руки» не давали. Потрібно було розписати весь прайс, пояснити, на що я планую витратити грант, а також знайти продавця, який погодиться підписати договір про купівлю обладнання. На грантову допомогу я придбала десять середніх контейнерів для герметичного зберігання пастили й іншої продукції, професійний блендер, якого дуже бракувало, мийку та спеціальний стіл. Батьки допомогли придбати дегідратор — невеличку сушку для фруктів та овочів.
Коштів, які мені виділили, було достатньо для початку, аби стартувати зі своєю ідеєю. Але оскільки прибутку не було багато, я вирішила, що потрібно розгортати виробництво трохи масштабніше, купляти додаткову техніку. Через це довелося звертатися до знайомих, позичати гроші. Хтось погоджувався почекати рік, хтось — два. Зрештою нам вдалося зібрати необхідну суму, аби відкрити щось більше.
Більше читайте у матеріалі “Шо Там”.
Comments are closed.