Минулого вівторка в обласній філармонії було доволі людно. На сцені витанцьовували гопака та коломийок українські аргентинці з колективу «Коломия». До Франківська вони приїхали з міста Посадас провінції Місьйонес Республіки Аргентина.
«Коломия» – це понад 40 молодих людей, які є третім і четвертим поколінням українських емігрантів. Директор колективу Мігель Сенек зізнається, що для всіх учасників ансамблю це була омріяна подорож. «Ми хотіли засвідчити, як ми цінуємо українські традиції та показати частку Аргентини, – розповідає він. – Це була така мотивація для створення спеціального репертуару. Тому ми спробували поєднати українські танці – гопак, коломийки – з аргентинськими – танго та чамаме. Також ми здійснили мрію наших предків – побували в Україні».
За словами Мігеля, між танцями наших двох культур є дуже багато спільного – вони такі ж веселі та ритмічні.
Колектив «Коломия» існує вже понад 30 років і належить до Культурної асоціації «27 серпня», яка активно розвиває українську культуру в Аргентині.
«Саме 27 серпня 1897 року до міста Апостолес приїхали перші українські емігранти, – розповідає голова українського центрального представництва українців в Аргентині Юрій Баланда. – До речі, вони були з Коломиї. Ми цей день завжди святкуємо. Спершу – офіційна частина, де влада міста виголошує подяку українцям за те, що зробили вагомий внесок у його розвиток. А потім до вечора – танці та співи».
За словами пана Юрія, при асоціації діють ще два танцювальні колективи: дитячий ансамбль «Зірка» і «Веселі часи» – для геть старших українців.
«В асоціацію «27 серпня» входить понад 400 українських сімей, які її і підтримують, – говорить Юрій Баланда. – Також при організації діє маленький садочок, де раз на тиждень проводять заняття українською мовою. Хочемо, аби діти знали про Україну якомога більше. Ще ми подали законопроект, аби викладання української мови було обов’язковим у тих регіонах, де живуть українці. Його вже прийнято, але ми зіткнулися з однією проблемою – не вистачає україномовних вчителів».
Цікаво, що предки пана Юрія – з Івано-Франківщини, із села Пшеничники. «Моєму дідусеві було вісім років, а бабусі чотири, коли вони переїхали до Аргентини, – розповідає чоловік. – Україна завжди була часткою мого життя. Вперше приїхав у Пшеничники у 1994 році та знайшов родичів, віднайшов якраз ту частку, якої мені завжди бракувало. Адже дуже важко кудись рухатись, не знаючи звідки ти прийшов».
На думку Юрія Баланди, аргентинці та українці мають дуже багато спільного: економічні катаклізми, політичні міркування, навіть курс долара до національної валюти.
