Андрій Єфіменко

Цього разу визначаємо художника та майстра по дереву, який об’єднав громаду в нелюбові до політиків.

Минулого тижня Андрій Єфіменко почув, що в захопленій революційним людом облдержадміністрації насправді є купа «партійних людей», які знову хочуть до влади. От і пішов на збори Майдану – щоб закликати їх схаменутися.

«У народну раду повинні зайти люди, чисті від партій, – сказав Єфіменко. – Ті, які ніде не засвітилися: громадські активісти, пожежники, підприємці, хто завгодно. Головне – люди з мудрими головами, які вміють рахувати гроші. Куди пруться депутати облради, в черговий раз перелицьовуючись? Хай йдуть в баню, на люстрацію. Вона й покаже, хто скільки років просидів і що за цей час зробив. А мешканці нехай рахують з олівцем, у скільки нам обходилася їх діяльність і куди наступного разу вони хотять».

Він був одним із небагатьох, хто того дня напирав на президію. А там, окрім першого заступника голови облради Олександра Левицького, сиділи ще держслужбовець Ростислав Микитюк і громадський активіст Роман Островський. Микитюк розізлився та вийшов із зали. Островський мовчав. А от Левицький залишився і через кілька хвилин зірвався. «Ви подивіться, як ця дискусія виглядає в порівнянні з дискусіями депутатів, яких ви критикуєте, – сказав він. – Там встав якийсь художник, я його перший раз бачу в житті, дякувати Богу…». Єфіменко та люди із зали почали кричати, що вони теж вперше бачать Левицького, але той не заспокоївся.

«Та при всій повазі, – продовжив заступник голови облради, – чуєш, за мене проголосувало купу людей, чоловіче Божий. А ти помовчи, будь ласка».

Насправді Левицький відповів так, як звик. Але журналісти та громада вже розучились спілкуватися з обранцями у такому стилі. Написали листа, зібрали підписи, вимагають звільнити Левицького. Той уже кілька разів вибачився в інтернеті. І тепер він точно знає, хто такий художник Єфіменко. Може, купив би ще кілька картин – для кращої пам’яті?

Андрій Єфіменко народився на Донбасі, мама його – із Західної України, а батько зі сходу. Вчився у Косові, служив під Львовом, далі подався у Сибір, де працював кілька років. У 1970-х повернувся до Франківська. На життя заробляє руками – виготовляє з дерева скульптури та вжиткові речі. А живопис для нього – віддушина. Малює для себе.