Наприкінці минулого року Івано-Франківська міська рада проголосувала за створення в місті ще одного театру. До того 15 молодих акторів майже рік показували свої вистави на сцені обласного театру ляльок без офіційного статусу. Нині «Новий театр» є комунальним закладом, а колектив отримав фінансування від міста. Чому вирішили піти за підтримкою до влади та навіщо місту ще один театр – у розмові з ініціатором і художнім керівником проекту Тарасом Бенюком.
До речі, про те, чи він не син знаменитого Богдана Бенюка, «Репортер» його навіть не питав, бо знаємо, що інші вже задовбали цим питанням. Але для читачів скажемо – не син, земляк, вони обидва з Биткова Надвірнянського району.
– Тарасе, є відома фраза про те, що театр починається з вішалки. З чого почався «Новий театр», як з’явилася ідея?
– Театр починається з акторів. Вони – основне. «Новий театр» почався з ентузіазму людей, які хочуть проявити себе в цій професії.
Я працював у багатьох театрах – у Києві, у Москві – як актор. Був асистентом у режисера Михайла Резніковича, мого вчителя, в Київському театрі Лесі Українки. Потім мене запросили у Франківськ набрати акторський курс в університеті. Про створення театру я думав давно, а тут з’явилася можливість ідею реалізувати.
Думаю, кожен режисер хоче мати свій театр. Можливо, це везіння, а можливо, ні, та мені це вдалося.
– Як наважувалися ставити перші вистави поза стінами університету?
– А ми не наважувались. Була внутрішня потреба це робити. Ми просто не могли не робити. Якщо маєш що сказати, то мусиш говорити.
– Не можу не запитати про назву. Чому «Новий театр»?
– Новий театр – живий театр. На сцені має бути жива людина. В театрі має бути життя. Щоб актори були живими людьми на сцені, а не просто «віщалі текст» і носили костюми. Головне – що відбувається між акторами під час вистави. А новий це театр чи ні, хай вирішує глядач.
– Чи не затісно буде двом театрам у Франківську?
– Звісно, ні. Мене часто питають, для чого місту ще один театр. Так питання ставити не можна. Місто розвивається, і це нормально, що відкривається ще один професійний театр. Глядач зможе порівнювати. Створюється жива здорова конкуренція. Творча конкуренція має існувати завжди. Без неї немає розвитку.
– А навіщо ж ви стали саме комунальним підприємством? Маємо в місті неприємний досвід поєднання мистецтва і влади на прикладі ЦСМ. Для чого молодим людям, які об’єдналися навколо улюбленої справи, комунальний статус?
– Ми не вирішували ставати комунальним підприємством. Такий варіант на нинішньому етапі запропонував міський голова. І це нормально. Зараз у нас є фінансування – 800 тис грн на рік на зарплати. Це вісім акторських ставок. Ми повинні отримувати плату за свою роботу. На голому ентузіазмі довго протриматись не можна.
Можливо, згодом статус закладу зміниться.
– Чому вирішили йти до влади?
– А до кого йти? Ми шукали спонсорів. Але театри, скажу відверто, не дуже підтримують. Як і всі театри, ми й надалі продовжимо шукати спонсорів. Думаю, згодом з’являться люди, готові нас підтримати.
– Коли думали ще над ідеєю створення театру, вже тоді планували, що шукатимете підтримки у міської влади?
– Звичайно, планував. Зрозумійте, театр не може існувати без фінансування. Це неможливо. Людина має отримувати заробітну плату, бути офіційно працевлаштована. І це нормальні речі.
Зрозуміло, якщо актор отримує 100 грн за виставу, то рано чи пізно це закінчиться. Якщо одразу не вирішити питання фінансів, то театр не має майбутнього. Такі ситуативні приклади можна назвати проектами чи театральними компаніями.
Якщо театр не фінансується – він приречений.
– Чи не боїтесь політичного тиску, втручання в роботу?
– Можу сказати одне – поки що такого немає. Я продовжую працювати так, як працював. Міський голова був на виставі, підтримав, казав, що бачить у цьому розвиток.
На театр, в принципі, не можливо політично чи владно тиснути. Цензура ні до чого доброго не приводить.
– Чи вже визначена процедура, за якою призначатиметься керівник театру?
– Як у будь-якому професійному театрі, все відбувається на умовах конкурсу і підписання контракту. Це не означає, що театр є мій власний. Це міський театр. Зараз я виконую обов’язки директора. Конкурс ще не провели.
– Не боїтесь, що пройде п’ять років, зміниться влада в місті, зміниться керівництво управління культури і вас «попросять»?
– А чого боятися? Я не боюся. І тут ще треба ставити питання, чи я захочу через п’ять років продовжувати працювати в «Новому театрі». Передбачити нічого не можна. Коли ти палко чогось тримаєшся, то нічого доброго з того не буде. Я роблю свою роботу і намагаюсь робити її максимально професійно.
– Розкажіть про театральну кухню. Публіка вже побачила три вистави, готується четверта. Що очікувати від вас далі?
– На цей рік заплановані чотири прем’єри. 14 лютого презентуємо нову виставу – «Інша». Це п’єса американського драматурга, мелодрама про любов. Якраз до Дня закоханих. Дуже легка, як на мене, в порівнянні з іншими нашими виставами.
Ми ставимо те, що нам болить. Не можна поставити хорошу виставу, «бо треба». Має бути потреба щось сказати. Те, що зараз ставиться у «Новому театрі», ставиться через душу, через внутрішню потребу це робити.
