У четвер, 4 травня, до Дня міста в Івано-Франківську презентували набір поштівок архітектора-реставратора, художника, Ігоря Панчишина. Презентація відбулась у книгарні видавництва «Лілея-НВ», яке й видало поштівки, повідомляє Репортер.
У наборі – 13 поштівок Івано-Франківська, фото виразних деталей міста, що роблять його особливим. Видавці радять спершу відшукати їх у міському просторі, а вже потім перевірити себе на зворотньому боці картки. Поштівки вже можна придбати у книгарні на «стометрівці» (Незалежності, 18) та онлайн. Набір коштує 100 грн.
Ігор Панчишин – відомий у Франківську художник, архітектор. Свого часу був керівником міського відділу з охорони культурної спадщини, а раніше – одним з ініціаторів бієнале «Імпреза» та засновником міського Центру сучасного мистецтва (ЦСМ).
Крім того, Панчишин є учасником історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто», яке активно працює з травня 2007 року. Тоді до його складу увійшли дев’ять людей: історики Зеновій Федунків та Іван Монолатій, краєзнавці Михайло Головатий та Іван Бондарев, архітектори Зеновій Соколовський та Ігор Панчишин, археолог Василь Романець, колекціонер Зеновій Жеребецький і видавець Василь Іваночко.
Читайте: Завзяті неформали. Франківське історико-краєзнавче об’єднання “Моє місто” святкує 10 років
На сьогодні лише видавничим результатом роботи «Мого міста» та «Лілеї-НВ» є понад 50 видань з історії Станиславова-Івано-Франківська.
Найсвіжіші – нинішні поштівки від Панчишина.
Ця збірочка фотографій є невеликою дещицею в майбутній новій сторінці діяльності «Мого міста», – каже Ігор Панчишин. – Франківськ призвичаїлось бачити у привабливих, підкреслено туристичних фото. Але наше місто є набагато насиченішим – навіть цілком випадковими, несподіваними ракурсами, які лише підтверджують його нестандартну фотогенічність. Саме цю його особливість ми й намагалися передати у збірці.
За словами видавця Василя Іваночка, таким способом «Моє місто» і «Лілея НВ» хотіли зробити Франківську подарунок до Дня міста. Ідею саме щодо набору поштівок подав Зеновій Жеребецький.
Бо Панчишин ходить і постійно в місті щось фотографує. І то в нього не просто будинки, вулиці, а специфічні такі фотографії, достатньо цікаві, – каже Василь Іваночко. – Він приніс фото, ми відібрали, разом узгодили та й видали. А ще говорили про те, що пасувало б зробити альбом. Адже у Панчишина дуже багато цікавих фото, шкода, якщо воно пропаде. Тим більше, що ми колись робили альбом листівок Жеребецького. Але вони вже закінчились, і чогось такого подарункового про місто наразі немає. Тож нині думаємо, як би зробити парадний авангардовий альбом про Франківськ.
Своєрідну передмову до набору поштівок від Ігоря Панчишина написав історик Іван Монолатій. І невеликий витяг звідти виглядає дуже органічною рецензією-запрошенням.
Бо є там і про Франківськ, і про автора:
Це – місто кількох магістратів, чорних хлопців. скараних тут на смерть, місто мармуляди з пожежою у кармі, місто сецесії і конструктивізму, примітиву i брутальности.
Місто красного письменства і до- і після Імпрезної штуки. Місто панів – з Німецької колонії, з Гетьманських валів, а ще Княгининів, Вовчинців, Бистриць довкола.
Місто доброго смаку і добрих знайомців.
Місто Панчишина – містянина з діда-прадіда, улюбленця богеми, бонвівана, комівояжера, хресного батька Імпрези, а ще любителя добрих наїдків. Йому пасують віденський вальс, костюмовані балі, традиції і звичаї бути родичем князів та імператорів. Йому пасують толерантність i алярмові коханки з Парижа, фраєрські витребеньки і порція руму під дві гальби пива. Бо він – місцева знаменитість, знана по америках і гішпаніях, і не тільки там… Він не хоче сідати у потяг, щоби навічно заїхати до Відня, Будапешта чи Бухареста, бо він справжній. Як і його погляд на все довколішне, часами зовсім незнане славним отцям і матерям міста, що нині i пишається ім’ям Каменяра, натякаючи на таємничий сенс власного буття.
Тож, гайда, до Панчишина!
