В Івано-Франківську, біля ратуші, протягом двох днів, 16-17 березня, можна буде побачити твір “П’єта”, створений художником Андрієм Єрмоленком. Потім його планують показати європейським глядачам.
Як розповідає художник, реставратор Валерій Твердохліб, твір створили рік тому для франківського Краєзнавчого музею. Ідея твору належить художнику та військовому, лауреату Шевченківської премії Андрію Єрмоленку, та франківському художнику Яремі Стецику, пише Репортер.
Ідея була дуже складна, але дуже сильна. Її втілили під час тижня іконописання, до створення долучилися всі, хто зголошувався: дружини, матері й діти загиблих воїнів, студенти, волонтери тощо, – розповідає Валерій Твердохліб. – Твір “П’єта” є впізнаваним, адже всі знають скульптуру Мікеланджело “П’єта”, яка зараз експонується у Ватикані. Але Андрій Єрмоленко зробив свою рефлексію на цю історію. Ми вважаємо, що це сакральний твір, який говорить про пам’ять.
Розмір ікони – близько 4 м. Досі вона зберігалася у Краєзнавчому музеї. Після експозиції на площі Ринок у Франківську, її покажуть в європейських країнах. Першою зупинкою буде римське місто Тоді. “П’єту” повезе громадська організація “Родини загиблих захисників і захисниць Івано-Франківська”.
Наше завдання – показати цей твір світу, – каже голова організації Галина Батюк. – Уже на Страсний тиждень картину експонуватимуть в Італії. Ми веземо не тільки картину, а й історію нашої країни. Ми покажемо і розкажемо, що відбувається у нас з 2014 року. Покажемо обличчя наших людей, які жили безтурботним життям, але, відчувши небезпеку, одягли форму і стали на захист своєї родини і країни. Ми несемо поклик зупинити війну й дуже надіємось на підтримку світу.
На відміну від “П’єти” Мікеланджело, де Богородиця тримає на руках померлого Ісуса Христа, на українському творі в обіймах Діви Марії – загиблий український військовий. Твір присвятили тим бійцям, які загинули у російсько-українській війні. Для кожного у цій історії є щось особисте, наприклад, для Яреми Стецика, вона – про його сина Юрка, який загинув у грудні 2022 року.
Усе, що я створюю останніми роками, – це разом з Юрком, – каже Ярема Стецик. – Ми розуміємо, що ми не одні в цій боротьбі, нас тисячі. І разом ми є потужним фонтаном любові. Родини загиблих, які зараз везуть цей твір, це не ті, хто терпить жертву, а вулкан, дуже сильна потуга, носії любові й світла.
