Олена Бєлих і Станіслав Потоцький вже півроку займаються виготовленням барокових різьблених свічок. То ціле мистецтво, а їхні вироби — справжні шедеври. Майстри кажуть, що в ті барокові свічки вони вкладають гуцульську енергетику.
Три роки тому Олена та Стаc переїхали у Верховину. Він зі Львова, вона з Франківська. Сміються, що тепер вони дауншифтери — ті, що втекли від цивілізації.
«Тепер нас у місто вже й не загнати, — кажуть вони. — А ми ж були такі закляті балконники, які б ніколи не подумали, що житимуть в горах».
Олена викладала у Прикарпатському університеті іноземні мови, Стас за фахом друкар-технолог. Усе лишили та й перебрались у Верховину, обживати дідусеву хату.
«Ми просто відчули потребу бути тут, — говорить Олена. — Дідусь дуже любив гори. У нього була можливість лишатися жити в Німеччині, у США — не захотів. Його малим забрали працювати на німецький авіазавод, то він звідти пішки повернувся у Верховину. Ми не могли продати ту землю».
Кажуть, у горах їм добре. Подобається, що доводиться багато вчитись. Наприклад, як сад доглядати. Олена сміється, що на метрі землі може знайти собі заняття на цілу годину — наприклад, фотографувати кожну квіточку. Мають друзів по сусідству, що також переїхали з міста.
З початку цього року Олена зі Стасом взялися робити різьблені свічки. Це ціле мистецтво, яке зародилося в епоху бароко десь у Німеччині. У ті часи свічки були предметом розкоші. Зараз ці барокові вироби дуже популярні в Англії та Голландії, останніми роками з’являються майстри й в Україні.
До речі, цього ремесла Олена зі Стасом навчались через інтернет — пройшли спеціальні онлайн-курси. На Прикарпатті, говорять, ще не зустрічали таких свічкарів, але те, що у Верховині вони перші та єдині, можуть сказати впевнено.
У дідовій хаті на другому поверсі облаштували собі майстерню. Мають там спеціальне обладнання. Виглядає воно, як велика залізна тумба з виїмками-відерками. Усе працює на основі парової бані. У тих виїмках топлять парафін різного кольору і роблять свічки.
«Виготовляти їх — одне задоволення, — розповідає Олена. — Ми ввечері вмикаємо музику, запалюємо свічки і працюємо. Це довга комплексна робота, але дуже приємна. До праці беремося тільки з гарним настроєм».
Свічки роблять з харчового парафіну. Його кілограмовими брусками замовляють із Києва. Спершу роблять основу — звичайну свічку з гнітом в середині. Відливають у спеціальних формах: може бути п’ятикутна, шестикутна чи восьмикутна. На її виготовлення йде зо п’ять-шість годин. Тоді другий етап — обмокування заготовки у кольори.
За словами Олени, парафін білосніжний, тож його можна просто розтопити у паровій бані і додати харчовий барвник.
Отож заготовку занурюють у ті виїмки-відерця з різними кольорами по черзі. Спершу в один колір, потім у холодну воду, аби закріпити шар. Далі в інший колір і знов у воду. Кольори можна чергувати як хочеш. Можна використовувати три відтінки, сім і більше. Мокати треба разів з 30-40.
«Ми намагаємося робити їх у наших кольорах — гуцульських, — говорить майстриня. — Гуцульська вишивка, ліжники, косівська кераміка — воно все дуже символічне. Ми також хочемо, аби наші свічки були життєрадісні та світлі».
Коли свічка стає товстенька, починається найцікавіше. Поки вона ще тепла її розрізають спеціальними різаками пелюстка за пелюсткою. Потім їх загинають, завертають, закручують. Головне — встигнути все покрутити, поки тепле. На вирізання у свічкарів є з 15-20 хвилин, поки парафін пластичний. Потім застигає і вже нічого не зробиш.
«Воно не гаряче, пальці не обпікали ніколи, — говорить Олена. — Це приємне тепло. Парафінотерапія для рук і душі. Кожна наша свічка цьомана-перецьомана».
«Майже всі свічки — то Оленчина робота, — хвалить дружину Стас — Намокає, намокає тих кольорів, аж потім сяде і каже: «Що ж то такого вирізати?». Для мене досі загадка, як у неї це виходить. Я мушу якийсь малюнок продумати, якийсь ескіз награфити…».
Дві однакові свічки зробити неможливо, стверджують Стас і Олена. А ще впевнені, що у будь-якій роботі мусить бути чоловіче й жіноче начало. Мусить бути гармонія. Тому їм так добре усе вдається.
Роботи верховинських свічкарів замовляють на весілля, дні народження, хрестини. Вони гарні, коли просто стоять десь на поличках. Нагадують кришталеву скульптуру. Коли ж свічку запалити, вона стає ще красивіша. Вогник ніби сяє зсередини і нагадує старовинний ліхтарик. Цікаво, що горіти вона може 40 годин.
Олена зі Стасом ще трохи попрактикуються та обіцяють проводити майстер-класи для дорослих та дітей, «аби нести тепло в маси».
Comments are closed.