Культура

Щоб люди впізнавали себе. Франківський журналіст і режисер бачить себе у Голівуді

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Короткометражки, які створив 27-річний франківський журналіст, молодий режисер Юрій Паливода, не бачив, напевно, лише лінивий. Його соціальний ролик про патрульну поліцію набрав десятки тисяч переглядів і став, без перебільшення, одним із найкращих. Та на цьому він зупинятися не збирається, адже має ще купу ідей, які хоче показати на великому екрані.

– Юрко, де ти бачиш себе через 5-10 років?

– У Голлівуді (сміється). Насправді я так далеко не заглядаю, максимум на півроку-рік. У 2012-му я працював барменом і не думав, що стану журналістом. Коли почав працювати журналістом, не знав, що буду знімати відеоролики та короткометражки. Тому важко сказати, де я буду через 10 років і чим займатимусь. Та, думаю, до того часу в Україні вже буде досить розвинений кінематограф, і сподіваюсь, що там для мене знайдеться місце.

– Ну, само не складеться, доведеться докласти чимало зусиль…

– Я готовий працювати у цьому напрямку, готовий генерувати нові ідеї. Мені здається, що хороша ідея завжди отримає підтримку. Поміж моїх робіт поки не було якихось визначних, але всі вони доволі успішні та знайшли свого глядача.

Коли я опублікував «Лист до святого Миколая» – про дитину-сироту, то одна знайома написала, що, переглянувши ролик, кілька годин плакала. Сказала, що це історія про неї, мовляв, теж росла без батьків, її виховувала бабуся.

Тому я стараюся знімати такі ролики, в яких би люди себе впізнавали. Тобто не якісь там фантастичні речі, а буденні.

– Ти сказав, що сподіваєшся на розвиток українського кінематографа. Яким, на твою думку, він має бути, щоб отримати світове визнання?

– У першу чергу – різножанровим. А ще, як на мене, наші режисери вже розуміють, що треба знімати фільми на реальних подіях. Адже історії з життя часто значно цікавіші за будь-який видуманий сюжет.

Моїм улюбленим актором є Том Генкс, який знімається саме у фільмах такого жанру. Останній фільм з ним, який я бачив, – «Саллі». Це історія пілота, який у 2009 році в Нью-Йорку врятував 150 життів, посадивши літак на річці Гудзон. Екранізував її Клінт Іствуд.

Думаю, саме таким має бути українське кіно – з українськими героями.

– А глядачі до того готові?

– Так. Про це свідчить успіх фільму «Той, хто пройшов крізь вогонь» Михайла Іллєнка, а також «Поводиря» Олеся Саніна.

Хоча мені так само подобаються фільми Володимира Левицького, який знімає більш молодіжне кіно, як от «Тіні незабутих предків».

– На кого хотів би рівнятись?

– Захоплююсь відеороботами Богдана Кутєпова, журналіста «Громадського». Йому вдається у кількахвилинному відео показати історію, відтворити емоцію. Його фільми можуть пройняти настільки глибоко, що їх хочеться переглядати раз за разом. Ну і, звісно ж, його відео значно цікавіші, ніж звичайні новинні сюжети на ТБ.

Також свого часу мене вразила короткометражка російської режисерки Дар’ї Лєбєдєвої «Каждый 88» – про життя людей з аутизмом, адже з його ознаками народжується кожна 88 дитина у світі.

Ще є дуже хороший фільм українського режисера Олександра Образа «Дріфтер». Він розповідає про хлопця, який знайшов оригінальний спосіб боротьби з гопниками.

Сподіваюся, що в майбутньому мої роботи так само вражатимуть глядачів, як ті, що колись надихнули мене.

– Звідки береш ідеї для власних короткометражок?

– Намагаюся знімати ті самі буденні історії, про які вже казав, – відтворювати те, що може трапитися з кожним з нас.

Наприклад, коли мене попросили зняти соціальний ролик для поліції, у мене була лише одна ідея – врятована собака. Бо ж є безліч позитивних історій про те, як копи витягують тварин з канав, каналізації тощо.

Що ж стосується відео про п’яного водія, то ми щодня читаємо новини про ДТП. Так само проблема сміття, як на мене, є очевидною. Ну і, звісно, відео про вдову українського бійця чи дитину-сироту… Тут коментарі зайві.

– Хоча ти «дружиш» з камерою, ролики знімали інші оператори – чому?

– Сам я знімаю відео, які стосуються моєї роботи. Також вже почав робити відео на замовлення, бо це додатковий заробіток. Та коли мова йде про короткометражку, то звертаюся до друзів. Не можливо самому писати сценарій, підбирати акторів, знімати і водночас слідкувати за процесом, а потім ще й монтувати. Тут мусить бути командна робота.

Поки що я працював з Віктором Симчичем, Володею Козубським і Денисом Овчаром. Вони чудово впорались, і я їм за це дуже вдячний. Якби не вони, то мої короткометражки були б не настільки професійними і не мали б такого успіху.

– Організувати роботу команди теж, напевно, нелегко?

– Звісно, адже треба зібрати всіх у потрібний час, знайти реквізити. Та мабуть найважче – це підібрати акторів, бо не завжди потрібні люди хочуть грати ті ролі, які я пропоную. Найчастіше таке буває, коли йдеться про негативних персонажів.

Крім того, перше, що я кажу акторам: «В мене є хороша ідея. Грошей немає, але якщо тобі цікаво – розповім». Те саме стосується операторів та інших членів команди.

Проте я хочу створити фільм, який буде значно складнішим за попередні роботи. А щоб його відзняти, потрібні чималі гроші – кілька тисяч доларів. Тому сподіваюся, що знайдуться люди, які так само люблять кіно, але в них є більше грошей, ніж у мене.

– Незважаючи на популярність роликів, більшість знає тебе як журналіста, а не як режисера…

– Ну, в журналістику я прийшов після університету. Встиг попрацювати в кількох інтернет-виданнях та прес-службі однієї з політичних партій. Зараз уже понад два роки є журналістом «Курсу». Добре пам’ятаю свій перший фоторепортаж для «Курсу», це було Свято ковалів. Саме тоді, мабуть, і визначив для себе пріоритети.

Я люблю знімати відео, воно створює якийсь настрій, може змусити посміхнутись або засмутитись, впливає на тебе. Новини писати люблю менше, бо ми інформуємо людей про різні речі, треба їм того чи ні, допомагаємо людям, а іноді шкодимо, звісно, не спеціально.

– Чи не хотів би ти робити новинні сюжети на ТБ?

– Ні. Моя робота значно відрізняється від того, що роблять колеги на телебаченні. В мене немає начитки, натомість є музика. В мене можуть бути титри, різні ефекти і т. д. Ще відео може бути різної тривалості. Тобто я бачу картинку і намагаюся подати її людям так, щоб вона була цікавою. І сам вирішую, чи потрібні коментарі. Та перед тим, як в мене почали виходити більш-менш нормальні відео, я багато практикувався.

– Зараз над чим працюєш?

– Вже восени буде готовий один фотопроект. Але я б хотів зберегти інтригу і не розповідати деталей, обіцяю всіх запросити на презентацію. Також є ідеї для трьох короткометражок, які будуть значно масштабніші за попередні роботи, зараз шукаю фінансування.

Не хочу анонсувати роботи, поки вони не готові, бо ж обставини можуть скластися по-різному.

Фото: Ніка Гунчак

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.