У четвер, 12 січня, у мистецькому просторі «Підземний перехід «Ваґабундо» письменник Андрій Любка презентував нову збірку та розповів про волонтерство для передової, пише Репортер.
Розпочали літературний вечір з півгодинною затримкою.
Ми їздимо 14 містами України з 10 письменниками. Двічі піймали блуд дорогою з Києва на Франківськ, – пояснив Святослав Померанцев. – За півгодини буде вимкнено світло, тому вирішили сьогоднішній вечір провести без мікрофонів.
Варто було вирушити в тур з літературними презентаціями, хоч це і здавалося і недоречним і не будо на це часу через волонтерську роботу. У сенсі цих людських зустрічей, напевне, і є цінність цього туру, – грворить Андрій Любка. – Ці зустрічі сентиментальні. Вони не про літературу. І взагалі книжка – це привід побачитися.
На зустрічі в рамках туру презентували збірку колонок «Щось зі мною не так». Вона вийшла у 2022 році. За словами Любки той рік був зовсім не про літературу, але той факт, що вона вийшла, свідчить, що вона пройшла через тисячу рук.
Книжка, яка пов’язує людей – це фундамент культури, з якої і проростають інші вагомі речі, – каже Андрій Любка.
Частина колонок вийшла на Збручі, більшість – на сайті газети День та на онлайн ресурсі Opinion.
Колонки, що увійшли до збірки – написані ще до повномасштабного вторгнення.
Читайте: Данилові торби. Як дев’ятирічний франківець шиттям заробив 25 тис грн для ЗСУ (ФОТО)
Тоді мені вигадувалися неактуальні історії. І це – книжка неактуальних історій. Я здав її на редагування у листопаді 2021 року, – розповідає Любка. – Вона мала вийти до книжкового арсеналу в травні 2022.
Коли її все ж вирішили видавати восени 2022 року, автор мав можливість її переглянути й щось викинути чи додати. Але подумав, що це буде нечесно перед читачем, тож вирішив нічого не змінювати.
Це книжка неактуальних текстів, коротких мікроісторій, кожна з яких – річ у собі, – говорить Андрій Любка.
Нині творчий процес письменника призупинився. Каже, не пише нічого, навіть листів.
Я не так багато маю, що сказати. І навіть якщо маю, що сказати, не вважаю, що це має значення. У березні моя розчарованість у тому, що ми називаємо писанням, була максимальна. Тоді я займався простою фізичною працею – вантажив коробки із гуманітарною допомогою, – каже письменник.
24 лютого Любка прокинувся від вибухів у Києві. Відтоді дрібна поточна робота забирає час 24 на 7. І навіть якщо вдається відволіктися на писання, каже, текст виходить рівним та істеричним, а що найгірше – пафосним.
Мені комфортніше зараз нічого не писати. Я вже повернувся до читання, але повернутися до писання ніяк не можу, – говорить Андрій Любка.
Нині він багато часу приділяє купівлі й доставлянню автівок на фронт. Наразі вдалося перегнати вже 105 машин. Каже, зрозумів, що, як письменник, може бути містком між людьми, які хочуть допомогти й тими, які хочуть отримати цю допомогу. Оскільки живе неподалік кордону, то має змогу купувати автівки за кордоном, зокрема в Англії, де є праворульні машини. І це виходить значно дешевше.
Наразі мій досвід волонтерства – це історії, якими важко ділитися, але й носити їх в собі важко, – говорить Андрій Любка. – Те, чим я зараз займаюся, це вихід із зони комфорту. Цього року відкрилося, наприклад, наскільки це круто – український електрик чи український залізничник. Так само – автомеханіки. Я познайомився з такими людьми, які коли треба ремонтувати автівки навіть вночі й без грошей. Тепер людина у військовій формі викликає не лише повагу, а й захват. Тепер все змінюється. Це нагадує мені часи Майдану, – каже Андрій Любка.
Під час вечора Андрій Любка прочитав залу кілька колонок та опісля обговорення провів автограф-сесію.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.