Недавно косівська кераміка потрапила до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Потім – вже до українського репрезентативного списку – внесли гуцульську коляду, і заговорили про те, що скоро її визнають у світі.
Але шлях від національного до світового визнання довгий, пише “Репортер“.
Різні списки
Зараз у списку світової спадщини ЮНЕСКО (Cultural Heritage List) понад тисяча об’єктів з усього світу, з України – сім.
Аби потрапити під охорону ЮНЕСКО, об’єкт повинен мусить відповідати хоча б одному з критеріїв. Він мусить бути шедевром людського генія або унікальним для певної цивілізації, пов’язаним з традиціями та віруваннями, ілюструвати період людської історії. Природні об’єкти мають бути місцем існування великого біологічного різноманіття чи зразком екологічних або біологічних процесів, бути прикладом виняткової природної краси.
З Івано-Франківської області у списку ЮНЕСКО наразі букові праліси Карпат (разом з іншими областями та іншими країнами), церква Святого Духа в Рогатині та церква Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі Коломийського району. При чому храми внесені як один об’єкт «Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні». І загалом у тому об’єкті 16 церков: вісім українських і вісім польських.
Крім цього, в ЮНЕСКО є ще список шедеврів усної та нематеріальної культурної спадщини людства (Intangible Cultural Heritage List), пов’язаний з традиціями різних країн. Зараз там понад 500 об’єктів, українських – три. У розділі об’єктів, що потребують термінової охорони, записані козацькі пісні Дніпропетровської області, а в репрезентативному списку – петриківський розпис і косівська мальована кераміка.
Також є список нематеріальної культурної спадщини України – національний аналог світового. Культурні об’єкти спершу вносять сюди, а тоді вже подають на ЮНЕСКО. З Прикарпаття в українському переліку нині є гуцульська писанка і верховинська коляда.
Далі – ліжники
За словами начальника головного управління культури, національностей та релігій ІФ ОДА Володимира Федорака, потрапляння до національного списку – перший крок до світового визнання.
«Після визнання на рівні України, згідно з міжнародними нормативами, оформляються документи, досьє, їх перекладають на англійську чи французьку, – говорить Федорак. – Досьє перевіряють, якщо є зауваження чи необхідність доповнити, експерти його повертають».
Так, процедура визнання косівської кераміки світовою спадщиною зайняла сім років. А от дерев’яні церкви внесли за три з половиною. За словами начальника управління, причина в тому, що церкви були міжнародним проєктом.
«Визнання ЮНЕСКО залежить від того, наскільки сильне досьє, а також від кількості лобістів, які переконають комісію, що об’єкт того вартий. Тож разом з іншими країнами виходить швидше, – пояснює Володимир Федорак. – Тому, можливо, ми будемо подавати в ЮНЕСКО карпатську писанку разом з Румунією і Словаччиною, бо там майстри мають схожу техніку до нашої і там теж є Карпати».
Гуцульську коляду та плєс внесли до національного списку 28 грудня минулого року.
«Верховинська коляда і плєс – унікальна традиція, яка вартує світового визнання, – каже Федорак. – Традиційно колядують лише чоловіки, а період – з 8 січня і до Йордана. Колядницькі партії формуються за територіальним принципом. За останніми підсумками дослідників, станом на кінець 2019 року, в нас є 72 колядницькі партії, 1032 людини. Це – активні колядники, які знають традиції і передадуть їх наступним поколінням».
Вже цього року до національного списку нематеріальної культурної спадщини планують внести традиції виготовлення яворівського ліжника. Крім того, працюватимуть над внесенням до списку ЮНЕСКО спочатку писанок, а потім коляди.
За словами Володимира Федорака, якщо об’єкт потрапляє до переліку ЮНЕСКО, це дуже добре для промоції української культури. У результаті має бути притік туристів й, відповідно, грошей.
«Про об’єкти ЮНЕСКО складають каталоги, знімають програми. Це – популяризація туризму, підтримка самобутності краю, – говорить начальник управління. – Також є можливість отримати різні гранти на розвиток культури, пов’язані з цими об’єктами. А ще йдеться про особливе ставлення влади і носіїв традицій: ЮНЕСКО вимагає кожні п’ять років подавати звіт, що цей взірець світового рівня якісно збережений. Якщо є порушення норм, то можуть і викреслити зі списку, а це дуже погано впливає на імідж держави».
Сім років роботи
Косівську кераміку вперше подавали на ЮНЕСКО у 2012 році, але тоді пройшов лише петриківський розпис. Потім на прохання косівського управління культури усю роботу взяла на себе керамістка та мистецтвознавиця Марія Гринюк. Підготовка тривала шість років, потім рік очікування.
«Ми шукали експертів, готували багато матеріалів. Треба було, щоб дали згоду майстри. Я сама писала досьє, бо розділи дуже пов’язані між собою, тому найкраще, щоб їх писала одна людина, – розповідає пані Марія. – Також треба було зробити багато виставок, промоцію. Тому заснувала фестиваль «Мальований дзбанок». Також я їздила з виставками в Туреччину, ОАЕ, Польщу».
Нарешті 12 грудня 2019 у колумбійському місті Богота на сесії Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини косівську кераміку таки зарахували до культурної спадщини людства. Українську делегацію представляли, крім Марії Гринюк, посол України в Перу Ігор Тумасов, почесний консул України в Колумбії Луїс Бернардо Рамірес Бранд і секретар Косівської міськради Роман Печижак. За словами Марії Гринюк, комісія проголосувала позитивно вже за п’ять хвилин після початку презентації.
