Психолог Анна Шийчук щовівторка у програмі о 23:00 на Urban Space Radio говорить про стосунки між людьми, змішані почуття та таємні переживання.
У програмі «Пошепки» підіймають теми, яких ми звично уникаємо, аби не видатися вразливими чи неправильними. І допомагають розібратися в собі.
Радіо як терапія
«Пошепки» – не перша програма на Urban Space Radio на складні теми. Розпочали ще минулого року з серії ефірів «Анатомія світогляду» про більш глобальні речі, як от страждання і задоволення, шлюб і партнерство. Потім були чотиригодинні нічні марафони «Нуяктобісказати», під час яких на власному прикладі ведучі показували, як говорити про секс і смерть. А цього сезону стартувала серія ефірів «Пошепки». Нині це одна з найпопулярніших програм Urban Space Radio.
«Пошепки» – це більше про послухати історії людей, зрозуміти, що вони відчувають в тому чи іншому особистому питанні, – розповідає Юлія Кушнір, координаторка Urban Space Radio. – Ми зважаємо на нашу цільову аудиторію. Це активні люди віком 25-34 роки, які прагнуть змін в суспільстві. Одна з їхніх больових точок –це внутрішні питання, на які намагаєшся знайти відповіді».
Каже, пізній час програми обрали навмисно, щоб о 23:00 після робочого дня людина увімкнула радіо, зупинилась і зрозуміла, що вона відчуває внутрішньо. Крім того, ніч схиляє до більшої інтимності, відвертості, є час сісти і подумати про себе.
«Пошепки» – єдина програма на Urban Space Radio, в яку можна дзвонити під час прямого ефіру. Усі повідомлення та листи, що надходять, ведуча Анна Шийчук зачитує вголос.
До теми: «Корінь «психо-» досі лякає багатьох”, – психолог Анна Шийчук про тонкощі та стереотипи її професії
«Тут важливий терапевтичний момент, коли є теми, історії чи переживання, які людина не хоче розповідати чи ділитися ними. І якщо комусь про це розказати, то внутрішня напруга спадає, – говорить Анна Шийчук. – Якщо говорити про це, то можна більше зрозуміти те, що зі мною відбувається, стати більш усвідомленою людиною. В «Пошепки» можна свої переживання написати і відправити. І ось воно вже з’явилося в ефір – моїми словами, моїм голосом, але комусь вже стає легше. І людям це подобається, бо анонімно, безпечно. Я не бачу, хто прислав повідомлення на радіо, не знаю імен – отримую лише текст. І ці повідомлення знаходять відгук».
Каже, є частина активних слухачів, які пишуть листи, інша частина лише слухає і не завжди у ефірі, а й в подкастах (записаних радіопередачах, які можна слухати онлайн). Але навіть тоді терапевтичний ефект зберігається.
«Люди слухають чужі історії і розуміють: «Я не одна і не один, інші люди переживають те саме. І їм стає легше, – додає Анна Шийчук. – Перевага радіо і подкастів у тому, що вони зовсім ненав’язливі – це не книжка, яку треба обов’язково прочитати, чи дорогий семінар. Людина вмикає запис ефіру фоном і слухає, коли відпочиває чи щось робить. Це легкий, ненав’язливий формат сприймання інформації, тут немає правильних чи неправильних відповідей».
Анонімно й не страшно
«На старті програми листів і повідомлень не було багато, – додає Юля Кушнір. – Аня створила дуже безпечні умови: нічого не станеться, якщо ти напишеш листа, ніхто не дізнається, що це насправді ти. Бо у слухачів був острах, що їх впізнають за словами чи ситуацією. Аня працює з листами універсально. За сім епізодів вона створила довірливу, спокійну атмосферу. Вона говорить так, що ти розумієш – «з тобою усе добре».
Як терапевт Анна Шийчук перш за все прагне донести до слухачів, що в житті немає правильних і неправильних відповідей, як у школі, де нас вчать бути зручними, аби отримати хорошу оцінку.
«Коли намагаєшся зробити так, як хоче вчителька, мама, тато, шеф, дружина, то це множиться на всі сфери життя і тоді виникає сумнів: «А нормально все зі мною, якщо я таке переживаю»? – каже Анна. – І моя робота – якраз говорити про те, що будь-які переживання і почуття є нормальними».
Читайте також: Війна в твоїй голові. Як в умовах інформаційної бійні відокремити правду від провокації, припинити паніку і стати корисним?
За словами Анни Шийчук, в ідеалі людина мала б ділитися своїми відчуттями не лише на радіо, а й проговорювати особисто – з тими, кому ці переживання адресовані. Та звично люди не говорять про таке, бо страшно, що буде після цього, чи їх правильно зрозуміють і якими будуть наслідки.
«Я ставлю запитання, які витягують слухачів на переживання. І люди відповідають наче мені, але по суті – собі. А потім з цією відповіддю можуть щось зробити, – говорить психолог. – Був зворушливий епізод. Ми питали, від чого ти стаєш щасливою чи щасливим у стосунках. Тоді навалилося багато листів і коротких повідомлень. Людина бачила питання, відписувала, а потім розуміла, що любить свого Петра чи Оленку і хоче з ним чи нею цим поділитися. Програма також провокує на ті почуття, яких не було приводу витягти. І тепер про них вже не так страшно проговорити».
Бери і говори
Юлія Кушнір розповідає, що, як виявилося, «Пошепки» переважно слухають у ліжку, в піжамі і разом з партнером, партнеркою. Тож вона сподівається, що в музичних перервах якраз і відбуваються короткі обговорення того, що розповідає ведуча. І це вона вважає найціннішим – програма дає вектор для розмов.
«Один з цінних для нас відгуків написала одна зі слухачок: «Це радісно – наважуватися писати в простір», – каже Юлія.
«У нас немає цього в традиціях. От, сісти обговорити, у кого нові штори чи хто в політиці щось втнув – це нормально, а про те, що відбувається між нами – то вже ніяково, – говорить Анна. – Або коли вже доходить до «давай серйозно поговоримо», то в результаті хтось із кимось виясняє стосунки, пред’являє претензії і стає страшно. А ми пропонуємо формат того, як говорити про почуття, щоб нічого не сталося і це навіть було приємним».
До теми: І про депресію. Уляна Супрун розвінчує міфи про психічне здоров’я
За словами Анни Шийчук, найбільше люди відгукувалися на програми про завершення стосунків та любов на відстані. Вона пояснює, що ці теми рідко проговорюють без травм.
«Я не соціолог, але бачу з власного досвіду, що люди не вміють розходитися, хоч у нас 60 % розлучень, – говорить Анна. – Усе драматично, складно, з болем і відчаєм, з взаємними образами. І це толерується як статистична норма. Хоча таке почуття є природним, але ми маємо рухатися далі – шукати, що там є за тією злістю, як завершити процес, вийти на спокійне плато, а не застрягнути на довгі роки на початку цього етапу».
Юля Кушнір додає, що також одним із важливих епізодів був про «Злість і вдячність» – про те, що нема однозначно хороших чи поганих емоцій.
«Часом злість зупиняється вдячністю: людина, до якої я відчуваю багато вдячності, – хороша і я не можу на неї злитися. Але вона теж може робити щось бридке і складно сказати: «Слухай, перестань оце …», – пояснює Анна.
Якщо навчитися проговорювати, напруги у стосунках стає значно менше, а свободи, розслаблення і спокою – більше, каже ведуча. Коли є потреба говорити, Анна радить також почати зі щоденників чи листів, дружніх розмов.
«Бери і говори, – каже Анна Шийчук. – Якщо дуже страшно і не знаєш, що саме відчуваєш, то спочатку напиши, розкажи комусь, хто дослухає тебе до кінця. Розкажи спершу мамі, татові, подрузі – тому, хто готовий слухати годинами, щоб був первинний досвід. А вже потім – тому, кому хочеш справді розповісти. Коли люди говорять це в нас в ефірі, то мають досвід, що це не страшно і світ не розвалився».
Comments are closed.