Культура

Поллак, якого треба знати

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Одним із гостей цьогорічного Форуму був австрієць Мартін Поллак, письменник, історик, журналіст. Вже сама історія Поллака заслуговує окремої книжки. Він — позашлюбний син есесівця Герхарда Баста, який брав активну участь у винищенні євреїв. А Поллак все життя присвятив тому, що розповідає світу історії людей, які були знищенні тоталітарними режими.

На Форум він приїхав із книгою «Мрець у бункері», яка вперше вийшла українською. Та на зустрічі, на яку нам вдалося потрапити, модератор і перекладач Юрко Прохасько перевів тему на зовсім іншу книгу Поллака, найновішу, поки що не перекладену. Її назва — «Заражені краєвиди».

4

«Я знаю, що є двоїсті краєвиди, — розповідав Поллак. — З одного боку вони прекрасні, а з іншого заражені. Їх скалічила історія, а потім люди знову спробували зробити їх гарними, так, ніби нічого не сталося. Ідеться про масові поховання».

Як каже Поллак, йому важливо врятувати ці жертви від забуття, повернути їм імена, людяність.

«Хочу навести один приклад. Мій батько брав участь у масових екзекуціях євреїв у Словаччині, — розказував він. — Там є масові захоронення, про які довго ніхто не знав, але потім тіла таки ексгумували. І ось роки після публікації моєї книжки «Мрець у бункері», де я писав про це, я отримав листа з Праги. Писала мені одна жінка, про родину, яка так і лишилася невпізнана. Мовляв, то її дядько, він був аптекарем, а з ним жінка і двоє дітей, звали їх так-то. І вбив їх ваш батько. І найважливіше з цього, що в цей момент ці анонімні мерці дістали назад свої імена».

На жаль, констатує Поллак, те, про що йдеться у книжці, не лише питання минулого, бо нині надходять свідчення, що масові страти й масові поховання відбуваються і на сході України.

Треба сказати, що сам Мартін Поллак добре відомий, як приятель України і лобіст нашої культури у німецькомовному світі. І зі своєю позицією він визначився чітко — в нас тут війна. Розказує, що часто доводиться зустрічатися з тим, що європейські політики не здатні називати речі своїми іменами. І це призводить до дуже трагічних випадків. Взяти хоча б різанину у Сребрениці, коли у ході боснійської війни серби вирізали 8000 мусульман.

«Усі прекрасно знали, що буде, якщо цих людей не захистити. І допустили це,— говорить Поллак. — І таке враження, що нас це нічому не навчило».

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.