Нещодавно вийшла друком книга священика Михайла Димида та його доньки Климентії під назвою «Каміння Майдану». Це книга про життя двох поколінь під час Революції гідності, про їхній шлях до свободи.
– Отче Михайле, ми знаємо, що книгу ви написали після повернення з Майдану. Коли зрозуміли, що маєте там бути?
– Я є викладачем Українського католицького університету – мене надихнули мої студенти. Я бачив, як вони повстали за свободу, за високі ідеали. Тоді я й почав задаватися питанням: а що зробив ти? А коли вони повідомили, що організовують поїздку до Києва і шукають духівника, я одразу ж зголосився. То був поклик серця.
– Донька поїхала з вами?
– Ні, спочатку я поїхав сам, а вже потім приїхала Климентія з моїм сином Артемом. Ми пробули там більше трьох місяців. Також приїжджала дружина з молодшими дітьми – у нас їх п’ятеро, і кожен хоча б раз бував на Майдані, окрім наймолодшої доньки, якій сім років.
– Як зародилася ідея книги?
– В основному під час перебування на Майдані я проповідував, також брав участь у різних конференціях на Відкритому університеті Майдану, читав лекції. Саме тоді й виникла ідея написання, адже було озвучено дуже багато гарних думок про рівність, братерство, допомогу, сенс життя… Я не хотів, щоб ці думки стали забутими і спробував зібрати все докупи. Ще у пригоді стали фотографії, які зробила Климентія. Її світлини проілюстрували хронологію тогочасних подій.
– Чи змінила революція українців?
– Безумовно. Тепер кожен намагається очистити свої звички від пострадянського побуту. Ми не завжди готові пожертвувати якимись своїми дивідендами, але ми йдемо в цьому напрямку. Я завжди наводжу аналогію з деревом. Коріння українського народу якийсь час не мало доступу до води, а Майдан став моментом, коли вода піднялася і наше коріння пішло вглиб, набираючи в себе життя. Однак часу, коли почне зеленіти листя і дозріватимуть плоди, ще треба дочекатись. Позитиви є, але над ними треба працювати. Тепер ми маємо дороговкази, нових героїв. Маємо нову міфологію, яка вже не базована на постатях минулих століть.
– Люди нині говорять про те, що в час, коли наші хлопці гинуть на сході, влада або нічого не робить, або робить не те, або працює надто повільно. Ви як думаєте?
– Перш за все кожен із нас перед тим, як когось осуджувати, має подумати, чи все він робить правильно. Люди, які переслідують благородну мету в яких слово є дією, будуть змінювати державу. Урядники навертатимуться, позитивний приклад людей впливатиме й на них. Це тривалий процес самоорганізації духу та викорінення злоби зі свого мислення, якому ми надамо нових засад.
– Що ж ми робимо неправильно? Може, в нас просто різні ментальності з мешканцями Сходу?
– Я б не сказав, що мати різні ментальності – це погано. Навіть навпаки – це великий позитив, адже є можливість постійно вчитися чогось нового. У світі є багато країн, населення яких має різні ментальності і це не є причиною для непорозумінь. Думаю, що люди, які вдягали маски патріотів, але не були українцями по духу, поширили те зло, яке сьогодні руйнує фундамент нашої Незалежності. Нам бракує діалогу. Потрібно спілкуватися за законами моралі, наповнювати українським змістом цілу систему життя.
– Ваша сім’я завжди займала активну громадянську позицію. Чим живете зараз?
– Климентія нині у США, в Сиракузькому університеті. Туди її запросили після виходу «Каміння Майдану». Сподобались фотографії. Вона поїхала, щоб поділитися своїм досвідом і навчитися чогось нового. Мій син Артем воює на Донбасі, поїхав туди одразу після Майдану. Він є воїном добра, захищає нашу Батьківщину від загарбників. А ми з дружиною займаємось волонтерством, у цьому нам допомагають наші молодші діти.
– Чи не страшно було відпускати сина війну?
– Страшно. Його всі відмовляли. Але це був вибір Артема, тому, отримавши моє благословення, поїхав на передову. Він свідомий дорослий чоловік, який готовий самостійно приймати рішення і відповідати за них. Головне – берегти себе, а на все інше воля Божа.
– Чи буде книга про АТО?
– Успішні книги я ніколи не планую, просто коли щось роблю, то завжди записую це, а вже потім приходить розуміння того, що це добре і може бути корисне людям. От нещодавно моя дружина презентувала свою виставку «Світло тихе», де були представлені постаті поетів, художників, воїнів, музикантів і священиків, які своїм життям пройшли Апокаліпсис випробувань на українській землі. Насправді роботи багато і ми раді працювати, а яку форму набере наша творчість, уже не має значення.
