На дорогах Прикарпаття досі не бракує старих зупинок з радянськими панно.
Лише на 60 кілометрах траси Івано-Франківськ – Рогатин «Репортер» нарахував сім таких об’єктів. Тязів – Вікторів – Крилос – Поплавники – Більшівці – Насташине – Конюшки. Чим не готовий туристичний маршрут?
Серед лісосмуг ці зупинки виглядають навіть неординарно, однак відчутно занедбано. Зі стель відпадає штукатурка, під лавками гори сміття, діри в мозаїках – там, де були обличчя, тварини, орнамент – просто заклеюють оголошеннями.
Селяни вже давно не використовують ці зупинки за призначенням, часто очікують транспорт поблизу. Чому? Більшість просто гидує. Адже з часом зупинки стають схожими на стихійні громадські вбиральні.
Ці будинки робили у 1960-1980-х роках студенти училищ та інститутів художньо-декоративного мистецтва та місцеві майстри.
Франківські художники Юрій і Марта Пітчуки: “Малювати буває страшно”
«Репортер» поспілкувався з викладачкою кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтв ПНУ Оленою Дяків. Вона здивувалася, що мозаїчні зупинки досі є, думала, їх давно знесли.
За її словами, у місцевій спілці художників було багато майстрів, які працювали з мозаїкою. Пригадує, що мозаїчні проекти зупинок добре оплачувались.
«Це було значно більше, ніж тодішня середня зарплата, – розповідає Олена Дяків. – Матеріал (смальту) замовляли через спілку художників з Росії. Це були новітні артоб’єкти. Тепер ми звикли бачити пластик, метал, скломасу».
Сюжет мозаїки кожної зупинки – свій, можна сказати, унікальний. Здебільшого це пов’язано з історією села.
Тязівський Мамай
«Цей мотив називається – вазон життя, – каже Олена Дяків. – Він дуже поширений у вишивці. Але тут він особливий, бо волошка рідко зустрічається в такому варіанті та ще й тюльпанчик зверху. Таку варіацію я бачу вперше. Ну, а про Мамая немає що й говорити – він чудовий».
Близько року тому довкола цієї зупинки розгорівся цілий скандал. Голова місцевої ОТГ вирішив її знести, адже поряд вже побудували нову – скляну, сучасну. Місцеві активісти впиралися. В результаті зупинку таки залишили, однак реставрувати її так ніхто й не взявся.
Вікторів
Зупинку прикрашає місцевий герой – Семен Височан.
«Тут історична прив’язка лежить на поверхні, – говорить пані Олена. – Полковника зобразили з шаблею на коні, адже він був керівником селянського повстання у Східній Галичині восени 1684 року. Цей мотив дуже гарно поєднали з розписом під стелею».
Однак розписний орнамент від сирості майже повністю втрачений
Крилос
«Знову бачимо дерево життя, яке проростає з пари галок. Галка була на емблемі Галича, але тут мотив – парний. Не знаю, що означає дивна квітка у формі трикутника, але завитки всередині дуже нагадують узори зупинки в Тязеві. Простежується рука одного майстра», – підсумовує мистецтвознавиця.
Так, схожим є навіть розташування мозаїк. У Вікторові автор розмістив зброю на правій боковій стіні. Те саме й на зупинці в Крилосі.
Поплавники
Тут зупинка розташована між орними полями. Мозаїкою виклали трактор, корову та коня.
«Це про сільськогосподарську велич краю. Але центральна мозаїка – інша, там звірі, щось на кшталт замку в далині», – каже Олена.
Село Поплавники розташоване за сім кілометрів від Галича.
Більшівці
«Ця зупинка зроблена в іншому стилі, зовсім не характерна для 1980-х, – продовжує Олена Дяків. – Такий динамічний експресіонізм, тут є чіткі відголоски бойчукізму, дуже гарна композиція. Прив’язки до територіального історичного контексту немає. Хтось замовив таку, спортивну».
Храм ховає таємниці. Що нового знайшли археологи у церкві Пантелеймона на Прикарпатті (ФОТО)
За її словами, мозаїка має гарну кольорову гаму. Немає контрастної яскравої смальти, дуже тонка кольорова градація. «А білий колір додає сюжету динаміки», – додає пані Олена.
Насташине
Сюжет цієї зупинки, стверджує Олена Дяків, виконаний за піснею «Несе Галя воду». Каже, виконання дуже яскраве та водночас реалістичне.
Конюшки
«Мозаїка цієї зупинки незвичайна, бо у трактуванні автора фігури зображені з обрізаними ногами, – дивується пані Олена. – А сам сюжет – груповий портрет сільських мешканців».
***
Олена Дяків каже, що не чула, аби питанням реставрації цих об’єктів хтось займався.
«Це треба виносити на сесії міських і сільських рад, – говорить вона. – Я можу дати мистецький висновок, що ці мозаїки є цінними. Якщо якісь шматочки відпали – нічого страшного. Відновити це просто. У наших старших монументалістів смальта по ящиках у майстернях валяється. Все можна відреставрувати, було б бажання та фінансування».
Красу мозаїк на автобусних зупинках, попри занедбаність, відзначають й іноземці. Німецький письменник і мандрівник Крістофф Брумме присвятив їм цілий розділ своєї книги «111 причин любити Україну». В одному з інтерв’ю аж обурився: «Це унікальне мистецтво, я в шоці, скільки на це потрібно роботи. А для вас, якщо це нічого не коштує, то це не мистецтво. Жах!».
