Галина Іванків уже багато років працює в Італії. Кожну вільну хвилину вона вишиває. Каже, це її відрада, адже за вишиванням думає про рідних, про дім і заспокоюється. А ще пані Галина популяризує українську вишивку – в Італії, а тепер ще й у Франції. Нещодавно жінка виставляла свої картини на конкурс в Парижі. Там дві її роботи отримали перше та третє місця.
На капусту до вчительки
Галина Іванків – людина позитивна, приємна, легка у спілкуванні. Може тому, що 23 роки пропрацювала вчителькою молодших класів?
Розповідає, що у 1997 році помер чоловік, лишилася сама з трьома дітьми. Треба було всіх тягти, то й довелося їхати на заробітки, як і більшості наших жінок. Говорить, що досі не вистачає школи, учнів, уроків. А 1 вересня зараз для неї – найсумніший день.
Наступного тижня пані Галина матиме радість – має зустріч зі своїм першим випуском. Цікаво, що з деякими вона бачиться в Італії. Ті також на заробітках. Приїздять у гості, за порадою, за допомогою, а здебільшого просто так – на тушену капусту.
Любов до вишивання Галині Іванків прищепила її бабуся. Починала дівчинка з того, що вирізала з радянських журналів схеми, купувала книжки і за тими узорами працювала. Нитки були в дефіциті, то порола шарфи.
Діти не продаються
Вишиваними картинами Галина Іванків захопилася 11 років тому. У 2003-му вперше за шість років приїхала додому. Зайшла в магазин, ще був такий «Школярик», де продавали все начиння для вишивки. Там побачила вишитий образ, який її так сильно вразив, що й словами не передати. Купила схеми, нитки… Зараз у пані Галини понад 100 картин.
Їх вона не продає. Каже, легше подарувати, якщо людина хороша. Додає, що все тримає для нащадків – синів та п’ятьох онуків, аби у всіх лишилася про неї пам’ять.
«Картина, то як народження дитини, – пояснює жінка. – Ти виношуєш то в голові, в серці, шукаєш схеми, працюєш, обрамлюєш. І та картина вже є рідною, то як віддати?»
В Італії, у містечку Касерто, що за 45 км від Неаполя, пані Галина облаштувала на веранді свого помешкання майстерню. Тут дуже світло, має спеціальний станок для вишивання великих полотен, лампу-лупу, різні схеми, ноутбук з постійно ввімкненим скайпом, аби говорити з рідними.
За словами майстрині, вона більше любить вишивати масштабні роботи, бо так їй цікавіше. В середньому над картиною працює два-три місяці. Найдовше вишивала «Ромео і Джульєтту» – майже рік. Не мала схеми на комп’ютері, то вишивала з паперових – 56 сторінок і то чорно-білих.
Вишиває вона і портрети. Каже, важко, бо дуже відповідально.
«У Норильську маю знайомого, який також вишиває, але бісером, – розповідає Галина Іванків. – Захотів, аби я вишила його портрет. Надіслав фото електронкою. Переживала, бо таке робила вперше, то ж жива людина! І нічого – вийшло. Зараз мрію вишити всіх своїх онуків. Не знаю як, бо маю їх п’ятеро – чотири хлопчика та одну дівчинку».
В інтернеті, у соцмережах пані Галина познайомилася з іншими вишивальницями. Вони там спілкують, радяться, обмінюються досвідом, схемами, пересилають одна одній нитки. Так вийшла на майстринь зі Львова. Каже, щороку приїздить до них як до рідних. Збираються при Маріїнському товаристві. Раз на різ туди приїздять вишивальниці з Тернополя, Львівщини, Прикарпаття. Два роки тому таку зустріч влаштовували і в Івано-Франківську.
Є в інтернеті й конкурси. На спеціальних сайтах майстрині виставляють свої роботи, а відвідувачі голосують за картину місяця чи картину року.
Італійці й французи дивуються
При генконсульстві України в Неаполі є постійна виставка робіт пані Галини. Зараз там 18 її картин. Діє при консульстві і творче об’єднання «Берегиня Неаполя». Тут часто збираються українки. Організовують собі концерти, зустрічі, є й різні гуртки для дітей.
За словами пані Галини, відвідувачі виставки, італійці, дивувалися роботам, не вірили, що то все вишите. У них, до речі, такої любові до вишивання нема, більше люблять в’язати гачком. А от слова, пов’язані з вишивкою, є.
«Рікамо» – то вишивка, – вчить вимовляти пані Галина. – «Рікаматріме» – вишивальниця, а «пунто кроче» – вишивка хрестиком».
А от французи, каже жінка, вишивати люблять, але щось маленьке, делікатне – серветочки, картинки.
Нещодавно Галина Іванків мала можливість побувати у Парижі і представляти там свої картини на виставці у «Mantes la Jolie». Туди вона також потрапила через інтернет. Познайомилася з вишивальницею, яка ще керує російсько-французьким товариством. Та й запросила пані Галину до Парижа. На виставці-конкурсі дві її роботи отримали перше та третє місця.
У майбутньому Галина Іванків хоче присвятити серію своїх картин рідному Івано-Франківську. Каже, у неї син художник-графік, має чудові роботи з Манявського скита. Тож попросить, аби він написав їй і Франківськ, а спеціалісти розкладуть рисунки у схеми для вишивання. І так, за кордоном, пані Галина популяризуватиме своє місто.
