“Видавництво Старого Лева” анонсували вихід нового роману Франківської письменниці, перекладачки та публіцистки Софії Андрухович – «Амадока».
Презентувати книгу обіцяють вже за кілька тижнів, пише “Репортер“.
“Амадока” – це історія про те, що нічого не зникає безслідно, зв’язки та паралелі між минулим і сьогоденням з часом можуть не стоншуватися, а глибшати, а пам’ять окремої людини та цілих поколінь ховає у собі багато таємниць.
Над новим романом Софія працювала близько шести років. Обкладинку до нього створила творча майстерня “Аґрафка” (Романа Романишин та Андрій Лесів).
https://readmodo.com/amadoka/
Назва книжки – “Амадока”– походить від назви найбільшого в Європі озера, розташованого на території сучасної України. Вперше про нього згадує Геродот і впродовж кількох століть середньовічні картографи відтворюють його на мапах. Аж раптом воно зникає і з мап, і зі згадок. Та цей роман – не про озеро, а про його зникнення. Про зникнення цілих світів та культур і про те, що залишається натомість. Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Європи і знищенням української інтеліґенції в часи Сталінських репресій? Чи сягає забуття однієї людини на кілька поколінь під землю? Та чи здатні любов і терпіння торкнутись свідомості іншої людини.
“Працюючи над “Амадокою” і шукаючи додаткового розуміння в джерелах про Другу світову війну, Голокост чи сталінські репресії 30-х років, я зіткнулась із усвідомленням безвиході: більшість із тих історій назавжди залишаться розверзтими, несправедливими, неугавно болючими, неосягненними, – розповідає про роман Софія Андрухович. – Я збагнула, що їх неможливо виправити і загладити, їх ніяк неможливо змінити. І єдине, що можна було вдіяти з цією безвихіддю – це спробувати її висловити, перетворювати у слова. Дивовижним чином це приносило мені відчуття сенсу моєї роботи і полегшення. Це було схоже на складну й виснажливу подорож лабіринтом, обриси, форма й структура якого мені були відомі настільки, наскільки можна пізнати край, маючи перед собою його мапу. Але у процесі, йдучи його дорогами, вулицями і стежками, я часто почувалась так, ніби не я вирішую, куди і до чого йду, не я вибираю шлях і мету. Нерідко я не знала, що чигає за рогом. Мене було втягнуто в макабричний детектив і вигадані мною герої розповідали власні історії, диктували власні правила і змінювали сюжет, як їм того хотілося. Я не мала уявлення, кому саме з них можна вірити. Хто каже правду, хто вигадує, хто обманює, хто з них пам’ятає події, їх причини і наслідки, а хто забув для того, щоб порятувати власне життя чи життя близьких, щоб полегшити біль”.
Сюжет роману охоплює кілька епох. Але центральною залишається сучасність. Понівечений до невпізнаваності в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману “Амадока” тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яті: чоловік не пам’ятає ні свого імені, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагменту свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомості, зшивати докупи спільну історію.
Амадока” – це роман не так про події, як про переповідання подій, – уточнює авторка. – В ньому важливі не історичні факти, не достовірність, а намагання виявити, яким чином ми поводимося з власними і чужими спогадами про обставини і пережиття. Оповідь – один із способів порятунку слабкої, крихкої, зворушливої людини, розшматованої обставинами, владою інших людей, власними слабкостями. Створення оповіді – це ткання власної версії світу, деформованої настільки, наскільки деформований той, хто тче. Людина шукає власної цілісності, створюючи міф. Міф про себе, про свою любов і свій гріх, про почуття провини і чесноти, про світ і його закони. І це словесне плетиво має так багато сенсів, стільки причин для появи: воно пом’якшує і захищає, пояснює і заповнює, згладжує гострі кути, ховає від руйнівної правди, повідомляє правду у спосіб, в який її нарешті, можливо, вдасться прийняти. У спосіб, в який складна правда перестане бути руйнівною, ставши натомість цілющою. А ще оповідь поєднує людей. Поєднує персонажів історії, поєднує близьких і далеких, поєднує оповідача і слухача. Оповідь – це вияв любові. “Амадока” – роман про те, як кожна людина прагне, потребує і шукає любові, і про те, наскільки плутані стежки вона вибирає для своїх пошуків”.
До слова, попередня книжка Софії – «Фелікс Австрія» – стала бестселером, перекладена та видана у Франції, Австрії, Чехії, Польщі, Угорщині та Хорватії. На початку цього року відбулася прем’єра фільму “Віддана”, знятого за її мотивами.
Софія Андрухович: «Звернення до літератури потребує зусилля»
