Тарас Нагірний Галицьке Опілля має давню, славну і водночас оповиту народними легендами та нерозгаданими таємницями історію. І це стосується не тільки Галича, Маріямполя, Більшівців, Єзуполя чи інших населених пунктів. Мова про невеличкі села, які декілька століть тому були важливими осередками землеробського і громадсько-духовного життя Галицького краю. Одним із таких давніх поселень є село Жалибори, розташоване на плоскогір’ї за 18 км від райцентру.
Археологічні дослідження засвідчують, що тут існувало поселення ще з часів Київської Русі і Галицько-Волинського князівства, а то й раніше. Науковці знайшли в даній місцевості бронзову прикрасу XI ст., а на узвишші гори Монаховець — давньоримські та арабські монети. Це вказує на давні торгово-економічні зв’язки місцевого населення з країнами Середземномор’я, Близького Сходу та ін. Вперше в історичних джерелах Жалибори згадуються в 1375 р. Село було власністю галицького шляхтича Дмитра із Скоморохів. Поряд з селом на високій горі, покритій густим лісом, діяв чоловічий монастир, заснований у княжі часи, ймовірно у XI ст. За переказом старожилів, його засновником був чернець Мелех, ім’я якого і дало назву монастирю та горі — Мелеховець, згодом Монаховець. Дехто з дослідників старовини висловив думку, що до виникнення християнського монастиря з церквою на горі було язичницьке святилище. За іншою версією монаха-самітника звали Жилибор (Желібор). Проводив життя він у молитві, пості і роботі. Збудував дерев’яну хатинку і капличку. Згодом до нього приєднались інші ченці, і розбудований монастир став важливим осередком духовно-релігійного життя Галицького Опілля. Ченці обробляли поле неподалік Мелеховця, а також збирали корисні рослини, виготовляючи з них лікувальні настої і мазі. З ближніх і дальніх сіл приходили до монастиря люди з надією духовно і фізично зцілитись. Для оздоровлення також споживали джерельну воду, яка і тепер витікає з- під скелі на вершині гори і вважається цілющою. Здавна біля джерела громада села разом з священиком і ченцями монастиря проводили святковий обряд Водохрестя. Воду з джерела використовували для приготування їжі, хрещення дітей, омивання покійників та інших потреб. Маючи корисні природні властивості, джерельна вода набувала ще кращих лікувальних якостей завдяки духовній святині, що була поряд.
На жаль, монастир, який діяв протягом трьох століть, до щенту зруйнували татари у XIV ст. Відновити монашу обитель не вдалося. Можливо пізніше невелика чернеча община проживала у лісах на горі Монаховець, але письмових чи інших даних про це не збереглося. В селі Жалибори, незважаючи на часті напади татар, життя продовжувалось. Було збудовано дерев’яний храм, а на початку XVIII ст. — нову церкву на землі, подарованій громаді власниками села шляхтичами Кунашовськими. У 1880 році майстри з Гуцульщини збудували новий храм, названий на честь святого пророка Іллі. Дерев’яна, хрещата у плані, поставлена у зруб, з прибудованим пізніше дияконником церква пережила дві світові війни та збереглася до наших днів. Біля вхідних дверей встановлена табличка з написом: «Сей домь Божій поставила громада Желибори за старанієм старшого брата церковного Семиона Гоя 1880?г.». З часом біля храму збудовано дзвіницю з дев’ятьма дзвонами, які були вивезені російськими солдатами в 1915 році. На місці згорілої дзвіниці селяни збудували нову, яка збереглась до наших днів. У 1963 році радянська влада закрила церкву. Місцеві партійні активісти розбили іконостас, зафарбували розписи на стінах храму. На щастя, під час опису церковного майна селянам вдалося винести і сховати більшість ікон та книг, предметів церковного вжитку. На початку 80?х рр., щоб вберегти храм від цілковитого руйнування, жалиборці провели ремонтні роботи. 10 вересня 1990 року відбулося посвячення заново відкритої церкви Св. Іллі. Тепер храм прикрашає ступінчастий дах і величний купол, увінчаний греко?католицькою символікою.
На вершині гори Монаховець на добру згадку про монастир мешканці Жалиборів встановили (ймовірно у XVIII ст.) витесану з кам’яної брили скульптуру Богоматері з малим Ісусом на руках. У свята і будні приходили жалиборці до «Святої» (народна назва скульптури) з молитвою, з пошаною і любов’ю до Богородиці і Христа-Спасителя. У часи тоталітарного режиму статую поруйнували комуністи-безбожники. З відновленням української державності з’явилася можливість відновити «Святу», що й зробили місцеві жителі. Завдяки ініціативі та активності голови церковного комітету Мирона Михайловича Вульчина та громади села у 2006 році збудовано каплицю на горі. У ній встановлено давню скульптуру Матері Божої з Дитятком. У день Святої Трійці (на Зелені Свята) тут відбувається урочиста літургія. Святе і оповите таємницями місце відвідують жалиборці та мешканці навколишніх сіл.
Крім церкви Св. Іллі, в селі є інші історико-архітектурні пам’ятки: чотири каплички, символічна могила-пам’ятник борцям за волю України та жертвам сталінських репресій, пам’ятний знак на честь скасування панщини, пам’ятник (встановлений 1840 р.) на могилі власника Жалиборів Норберта Кунашовського, пам’ятник німецьким воїнам, полеглим у роки Першої світової війни. Він являє собою бетонну колону на постаменті, на якій прикріплено скульптурне зображення римського легіонера, що стоїть на баранячій голові і тримає опущений додолу меч.
Інколи Жалибори та гору Монаховець (Мелеховець) відвідують мандрівники-туристи, паломники з інших областей України. Люди приїжджають, щоб помолитися в церкві чи біля каплички, набрати цілющої води з джерела, оглянути мальовничі навколишні краєвиди і думкою, уявою полинути у давню минувшину, покриту ореолом слави, святості, звитяги і водночас — містичності і таємничості.
Comments are closed.