Надія Шегда У культурно-мистецькому центрі «Є» в Івано-Франківську 11 вересня відкрилася виставка фоторепортера Катерини Радченко «Погляд крізь стіну».
Їй хотілося зупинити час. Вона часто це робить. Чотири роки тому Катерина Радченко закохалась у Грузію, згодом — у Китай. Сьогодні вона довго може розповідати чи не про всю Європу. Мандри це стиль і смак її життя.
Молода одеситка приїхала до нашого міста з частиною світу, в якому жила півтора місяці. Рік тому, взявши на тендітні плечі 75‑кілограмовий наплічник, Катя вирушила до Китаю. Каже, аби подолати упередження.
«У нас часто спрацьовують стереотипи, що Китай — це лише дешева робоча сила і товари Made in China. Та коли я туди приїхала, в мене змінилися акценти, — говорить Катерина. — Щоб вивчити їхній світ, варто стерти усі свої уявлення про Китай. Вони не живуть катастрофами. Їхнє ставлення до життя не виглядає так, як часто у нас, коли із мухи виростає слон… Китай — гармонійна країна. Китайці дуже привітні. Повага до старших відчувається навіть на вулиці. Якщо в сім’ї є старша людина, їй віддають найбільшу та найсвітлішу кімнату».
Пригадуючи кумедні ситуації, в які потрапляла, Катерина говорить про розмову з одним чоловіком, яка ледь не переросла у сварку. Англійська мова, десяток китайських слів і природна жестикуляція не допомогли. Порозумітися так і не вдалося. Бо найчастіше китайці володіють лише китайською та щиро вважають, що її повинен знати будь-який гість.
«Болючим» питанням була їжа. Щоб почуватися більш-менш спокійно, Катя вирішила встановити собі правила. По-перше, не бачити, як готуються страви. Друге — не питати, з чого це зроблено. Третє — не дивитися, як їдять китайці. Аби було легше психологічно.
Гостей на виставці вистачало. Художники, фотографи, журналісти. Була навіть китаянка. Вона разом з перекладачкою ходила від фото до фото: раділа, сміялася.
«Від кількох робіт у мене щелепа відвисла….», — емоційно висловився один з франківських художників. Про мистецьку цінність світлин, окрім географічної та інформаційної, говорили всі. На її фото — пейзажна тиша, вулична їжа, монастирі, стіни, які їй вдавалося бачити наскрізь. І люди…
Катерина каже, що знову хоче поїхати до Китаю. Зробити ще багато фоторепортажів. Порівняти сучасне мистецтво Китаю з українським. Можливо, «поволонтерити» у якійсь із галерей. І повернутися в Україну з новою виставкою.
