Українське кіно живе

У суботу, 9 лютого, у кінотеатрі «Космос» відбувся показ фільму Валентина Васяновича «Звичайна справа».

«Звичайна справа» — це друга українська стрічка, яка останнім часом вийшла на широких екранах. Нагадаємо, що минулого року глядачі побачили фільм Михайла Іллєнка «Той, що пройшов крізь вогонь». Нині маємо ще один. Отже, українське кіно ще не вмерло. І воно досить непогане.

 
Актор Тарас Денисенко: «У 1990-х роках кіно було надто гострим для української еліти» 

На прем’єру в Івано-Франківську завітав виконавець головної ролі, актор Тарас Денисенко. Він поспілкувався з глядачами, яких, на жаль, в залі зібралося не так вже й багато.

«Звичайна справа» — перший ігровий фільм режисера Валентина Васяновича. Його профінансувала держава — приблизно 1 млн. доларів. Зйомки почалися ще п’ять років тому. Знімали на кіноплівку, що зараз велика рідкість навіть у Європі, бо то складно й дорого. Стрічка отримала приз «Дон Кіхот» на міжнародному Одеському кінофестивалі, а тепер вирушить на кінофестиваль у Берліні.

«Звичайна справа» — фільм про чоловіка, який досяг зрілого віку та намагається якось змінити життя, шукає себе. І тут він має обирати, що важливіше: його ж егоїстичні бажання чи родинний спокій і щастя дітей?

«Я почав зніматися ще з зачаття, — розповідає Тарас Денисенко. — Моя мати, акторка Наталія Наум, з Івано-Франківщини. Вона була мною вагітна, коли знімалась у фільмі мого батька Володимира Денисенка «Сон», про Тараса Шевченка. Головну роль у стрічці грав Іван Миколайчук. Коли фільм вийшов, народився я, тому мене й наз­вали Тарасом. З тих пір знімаюся в кіно. Останній раз був на Прикарпатті наприкінці 1980‑х, коли знімався у «Високому перевалі».

Українське кіно не вмерло, воно завжди було, просто не доходило до глядача, каже Денисенко. Так, за сценарієм Юрія Андруховича був знятий у 1992 році фільм режисера Андрія Дончика «Кисневий голод». Він узяв приз критиків на Венеціанському кінофестивалі. Гран-прі за кращу чоловічу роль у цьому ж фільмі Тарас Денисенко отримав на фестивалі у Салоніках (Греція). Але «Кисневий голод» українці на широкому екрані не побачили, як і фільм Михайла Іллєнка «Фучжоу». За словами актора, кіно було надто гострим для української «еліти».

Зараз закінчуються зйомки фільму режисера Олеся Саніна «Поводир». Це картина про події початку 1930‑х років. Складне, історичне, трагічне та дуже дороге кіно. Наступного року картина має вийти на екрани.

Вікторія Трофименко знімає філософський фільм «Брати». Його зйомки відбувалися в Карпатах. Але, скоріш за все, говорить Денисенко, цей філософський фільм до прокату не дійде.

А фільм «Ядерні відходи» молодого режисера Мирослава Слабошпицького отримав «Срібного леопарда» на 65 кінофестивалі в Локарно (Швейцарія). Це також велике досягнення і здобуток українського кіно.

Що можна сказати про нинішню прем’єру? «Звичайна справа» — дуже емоційне кіно. Від початку й до кінця глядача тримають у напрузі переживання головного героя. Напевно, кожен може знай­ти там і свої думки. Кіно життєве, цікаве, дотепне й, на жаль, трагічне.

До речі, цьогоріч на широкі екрани обіцяють випустити ще дві українські стрічки: різдвяну історію «Креденс» від того ж Валентина Васяновича та сімейний пригодницький фільм «Іван Сила» від відомого актора та режисера Віктора Андрієнка.