Надія Шегда 21 червня відомому Україні художнику-малярові, митцеві-інтелектуалу Олександрові Короваю виповнилось 80. Це роки, коли можна все… Те, що не дозволялося у радянський час, без побоювань можна висловлювати тепер. Проте для Олександра Коровая час — то аж ніяк не перпустка, бо вільним перед собою він був завжди…Квіти, емоції, пошанування напередодні і саме у цей день линули звідусіль. Проте дуже цінними для нас, тих, хто має щастя його бачити, є саме його слова, хоч, може, як то часто буває, зараз ми того не усвідомлюєм…Щирість, непідробна інтелігентність і простота захоплює і заспокоює. Пропонуємо й вам долучитися до відкриття бодай невеличкої таємниці буття і творчості славетного українця-маляра.
—?Кожен митець виходить на власну стезю. А що Вам, пане Олександре, хотілося малювати найбільше і як Ви означували для себе художній простір у часи, коли соціалістичний реалізм хотів бачити твори марксистсько-ленінського устрою?
—?Стирання нашої історії і всього, що мало національне коріння, звісно, було. Коли мені було найважче, переслідували шістдесятників — я читав Шевченка.
Колись мені Якутович казав: «Ти багато зробив для дитячої літератури». Я справді багато малював портретів дітей, бо у цей вік дитина найщиріше віддається всьому і ота наївність, якщо вона зберігається у митця, дає ґрунт для творення.
Для художника — велика справа, коли його розуміють. Думаю, у кожного закладено те, що він не може не вибрати. Задача художників, поетів, музикантів — відбиток часу. І як би не було, радянська школа ще старалась давати багато і художня школа була доброю.
—?Що є для вас натхненням?
—?Натхнення — це природа. Я багато читав, маю записи. Дотепер перечитую статтю Л.?Толстого про мистецтво і розумію, що дійсно не знаю що таке мистецтво. Є написано багато думок видатними мислителями про те, що «художник серед людей є вищим, бо він творець», «найвище те, що творить художник». Я з цим не погоджуюсь. Бо Творець — Всевишній, який усе створив і натхнення нам дає те, що створив саме Всевишній.
По?справжньому я відчув мистецтво тоді, коли до нас у київську художню школу прийшов викладати учень Кричевського Бондаренко. Він був родом з Одеси, але це була абсолютно ідеальна українська душа. Ця людина вклала у мене найбільше. Через кілька років за те, що він прийняв Кричевського, який повернувся з еміграції, його звільнили.
—?Ви особисто знали Параску Харук, розкажіть про це.
— Мені зажди щастило на цікавих людей. Коли у 1953 р. я перший раз поїхав у гори, намалював Параску Харук, з якою вперше познайомився. У цьому році мінялася влада, а ця проста людина говорила: «Пане, якби мені було 60 років, я би ся вчила, бо коли я була молодою, соромно було вчитися». До баби Харук тоді частенько приїздили і Франко, і Коцюбинський, і Леся Українка. Мені також пощастило знатися і з Вишнею, і з Сосюрою…
—?Ви особисто відчували на собі тиск з боку тодішньої влади?
—?Тиск чинився. Наприклад, мій однокурсник Ткаченко намалював дипломну роботу «Арешт Шевченка» (коли він перепливає на паромі). Я позував для нього Шевченка, а згодом його арештували і відправили в Сибір. Тоді ж у Києві були арештовані Шевчук, Хвильовий. Але спихати усе на період не слід. Не обов’язково малювати людей у вишиванці, бо є ментальні риси, які можна передати і без костюму. Ми з Фіголем робили панно — копію з московського плакату, на якому професійна робоча одежа була блакитного кольору, а плаття — жовтого. То до мене як пристали, мовляв, «що ви наробили?» Але ж я не мав права міняти, бо то авторська річ. Отакі були моменти.
—?Якою зараз бачите ситуацію?
—?На превеликий жаль, цивілізація приносить не тільки позитив, але й недобрі речі. Наука з людини робить вченого, а мистецтво з вченого — людину. Я би хотів, щоб всі науки наші одухотворилися, щоби більше уваги звертали на духовність та естетичні проблеми. Людей лікують твори мистецтва. Милуйтеся не тільки моїми роботами, але й іншими. А усім нам бажаю стати дійсно незалежними від усіх імперій!
Comments are closed.