Культура

Таня Малярчук: «Мені обридло бути автором»

Google+PinterestLinkedInTumblr

Євгенія Ступ`як Таня Малярчук — молода українська письменниця, народжена в Івано-Франківську, авторка чотирьох книг прози «Ендшпіль Адольфо, або Троянда для Лізи», «Згори вниз», «Як я стала святою» та «Говорити». Про себе як письменника, плани на майбутнє, про страхи і святості, про кітч і психотропні речовини Таня Малярчук розповіла в інтерв’ю «Репортеру».

—?Над чим зараз працює Таня Малярчук, чи існують вже зародки нової книги?

— ?Я пописую зараз оповідання, але «зародками» їх важко назвати. Ні про які остаточні терміни і дати виходу наступної книжки не йдеться. Тепер, коли в мене вже вийшло чотири, хочеться якоїсь радикальної зміни. Мені обридло бути автором (чи як там ще можна мене назвати). Хочеться навчитися робити щось інше. Танцювати, наприклад, або грати в шахи.

—?Коли і як до Вас прийшло розуміння того, що Ви — письменниця?

— ?А воно, це розуміння, ніколи і не приходило. Мене завжди лякають якісь остаточні ідентифікації. Бути письменницею — це як бути слюсарем чи інженером. Словом, володіти певною професією. А література для мене що завгодно, тільки не професія. Кожного разу, коли сідаю за комп’ютер писати, почуваю себе малою дитиною, яка грається з сірниками — нічого не розумію, не усвідомлюю реальної небезпеки, але ж страшенно цікаво подивитися на вогонь.

—?Що у Вашому житті та творчості означає Івано-Франківськ і що означає Київ?

— ?Я вже п’ять років, здається, живу в Києві. За цей час, звичайно, багато що можна забути. Франківськ ніби віддаляється, змінюється і я не є свідком цих змін. Однак я впевнена, що Франківськ ніколи не стане остаточно чужим. Так само як Київ ніколи не стане остаточно рідним.

—?Що стало основною причиною Вашого переїзду до Києва?

—?Знаєте, Київ — це таке велике комфортне болото, з якого, коли раз туди вступиш, вже неможливо вибратися. Мені тяжко відповісти, чого переїхала до Києва і чому досі тут залишаюся. Теоретично мене ніщо ніде не тримає. Ніщо фізичне.

—?Як можна охарактеризувати стиль, в якому написані Ваші книги, і світ, який в них зображений?

—?Звідки мені знати. На жаль, я абсолютно не вмію давати чомусь характеристики. Стиль — мій, а світ — такий, як є.

—?Що найголовніше Ви хочете сказати своїми творами читачам?

—?О, повірте, нічого, що можна було вважати «найголовнішим». Люди нехай самі собі шукають «головне», а моє скромне завдання лише розважити їх, зробити так, щоб їм на час читання було приємно і не так самотньо.

—?Що таке святість в інтерпретації Тані Малярчук?

—?Ви, очевидно, апелюєте до назви однієї з моїх книжок. Однак я вже не пам’ятаю, що тоді, коли цю книжку писала, мала за святість. Тепер же я могла б сказати, що святість у людському її вимірі — це дбати про людей, які тебе оточують, робити все для того, щоб цим конкретним людям було добре. На усіх моїх знайомих лише двоє «святих».

—?Що таке страх в розуміння Тані Малярчук, і, якщо не секрет, що саме для Вас є найбільшим страхом?

—?Я взагалі всього боюся, всього несподіваного, людського і нелюдського. Не знаю, чому так сталося. Можливо, я якась ненормальна. Останнім часом придумала собі, що боюся літати літаками і більше не літаю. Врешті, я не думаю, що боятися — так вже й погано. Головне мати спину, за яку можна сховатися, коли страшно.

—?У Вашій творчості, на відміну від більшості сучасних українських авторів, відсутні мотиви розширення свідомості за допомогою якихось психотропних речовин, як Ви ставитесь назагал до використання таких засобів письменниками і, на Вашу думку, чи можуть вони допомогти зробити твір кращим?

—?Сумніваюся, що ті сучасні українські автори, в чиїх текстах є щось про психотропні речовини, користуються ними, принаймні під час писання — точно ні. Під впливом алкоголю чи наркотиків неможливо писати, я вас запевняю. Тоді так добре, що ніяке писання вже не потрібне. Навпаки, текст стає кращим від утримання, від туги за чимсь дуже приємним. І насамперед я маю на увазі любов.

—?Як Ви ставитеся до кітчу в сучукрліті і чим саме він є у Вашому розумінні?

 — ?В моєму непрофесійному розумінні кітч — це коли римують «очі-ночі». Це щось заяложене і банальне, нікому не потрібне. Але сучукрліт цим не хворіє, по?моєму. Сучасна література, навпаки, дуже кітчу боїться, вона агресивно антикітчева. От що дійсно кітчеве — це сучасна українська політика. Слава богу, те, що нікому не потрібне, з часом має властивість самознищуватися.

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.