Культура

Павло Табаков: «Виживають найсильніші або фанати»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Після телепроекту «Шанс» в українському шоу-бізі заясніли нові «зірки». Олександр Воєвудський, Наталія Валевська, Віктор Мельник, Віталій Козловський, Павло Табаков. І навіть попри те, що талановитих учасників, які гідно заявили про себе, було значно більше, нині почути на радіо і побачити на концертах можна не багатьох.

Львів’янина Павла Табакова не помітити було просто неможливо. Дуже добрий голос, гра на роялі, інтелігентна зовнішність. Хоча, як вважається нині, для успішної кар’єри цього недостатньо. Треба, щоби хтось просував. Подейкували, що Павло гарненько вмостився під крильце продюсера «Шансу» Ігоря Кондратюка.

Про те, як було насправді, «Репортер» говорив зі співаком перед його виходом на сцену івано-франківського облмуздрамтеатру. Минулого тижня Табаков виступав на спортивно-мистецькому святі «Ніка-2009».

— Павле, мабуть, не будете заперечувати, що зі славою ви вже заприятелювали. Чи маєте і надалі «шансову» підтримку?

— Тоді я отримав потужний поштовх, за що вдячний усім, хто тому сприяв. «Шанс» допоміг випустити перший альбом, перший кліп. Ігор Кондратюк вирішив опікуватися тоді трьома переможцями «Шансу» — Віталієм Козловським, Наталкою Валевською і мною. Я пропрацював з Кондратюком-продюсером практично два роки. Але то був контракт. Нині я у вільному плаванні. Мені достатньо організаторів концертів і менеджерів. Ці люди в мене є. Щодо фінансів, теж пробиваюся сам. Наприклад, другий альбом — «Різдво для двох» — підтримав мій товариш, колиш­ній музикант, а сьогодні бізнесмен — Олександр Бережанський. Наразі грошей вистачає.

— Раніше була «Територія «А», яка підтримувала артистів‑почат­ківців. Але далі все згасало. А як із «Шансом»?

— Якщо в людини є творчий потенціал, його ніяк не зупинити. Віктор Павлік, приміром, реалізував себе чудово. Щодо Наталки Могилевської і Кузьми, то їх «Шанс» відкрив більше. Хто не зможе закрутитися у круговерті музики, той, звісно, згасне.

— Ви для себе визначили головні критерії на шляху до успіху?

— Моє кредо — це самореалізація. Впевнено йду до своєї мети. Вважаю, що треба прислухатися до того, що підказують, але не зважати на перепони і не озиратися назад. Збоку може бути багато рекомендацій, але не варто робити всупереч своїм міркуванням.

— До кого прислухаєтеся?

— Як правило, йду до тих, хто в емоціях, у подачі, загалом у житті, пройшов велику школу. У тих людей не конче має бути розуміння сучасної естради. Наприклад, мій консерваторський викладач Юрій Литвиненко, який зробив з мене музиканта, за фахом диригент і баяніст, завжди є моїм добрим порадником. Пригадую, що в нього на уроках я майже ніколи не грав. Кілька нотних абзаців, а далі — розмови про життя. Саме за це вдячний йому дотепер. Ті розмови найбільше надихали мене займатися музикою.

— Недавно у вас з’явився білий портативний рояль. То чому кар’єра співака, а не піаніста?

— Інструмент, до речі, робився під замовлення, тому поміщається навіть у машину. Може з тим роялем втраплю якось і до Франківська, щоб відіграти фортепіанний концерт. А щодо вибору, то розповім про свої попередні етапи і вподобання. Спершу я навчався у львівському музучилищі, згодом — у консерваторії імені Лисенка по класу акордеона і диригування. На акордеоні відіграв 15 років, і цього мені вистачило. Далі — сім років гри на гітарі. Коли ж батьки купили мені рояль, я практично два роки не виходив з хати, настільки мене зацікавив інструмент. Вірний йому і донині. Крім того, почав писати музику. Себто, нині цікаво для мене і важливо виявляти себе як композитора.

— Розкажіть про експерименти в музиці. Знаю, що любите джаз. Координуєте різні музичні проекти. Маєте досвід аранжування…

— Цікавить і джаз, і рок-музика. Останнім часом вдарився у джазовий арт. Це пошуки чогось нового. Якщо коротко, то це музика з голосом, але без слів. Провідні критики говорять, що це новий, ще не розкручений у нас стиль. Щось на зразок Ніно Катамадзе. Недавно у Львові зі своїми друзями організував два концерти в тому стилі. З джазом у нашій країні складно, бо його непросто продати. Щоправда, відчуваю, що і в джазі вже своє відіграв. Хочеться робити поп-музику. Щодо альбомів, наприклад, то перший записував з оркестром нашого Національного театру. У другому — авторські колядки, а третій альбом і проект під назвою «Ти підпалила рай» — це вже мікс. Там і романтика, і драма, а також рок-музика і реггі.

Аранжування — це моя семирічна співпраця із львівським октетом «Орфей». Виступаю соло в цьому колективі. До речі, недавно ми пройшли кастинг у проекті «Україна має талант». А 26 січня матимемо концерт у Львівському оперному театрі. «Орфей», на жаль, більш популярний у Франції, ніж в Україні. У тій країні я був більше 20 разів. Добре вивчив мову, зрозумів менталітет.

— Три випущені альбоми — це вже чимало. До того ж, у проекті «Пісня року» ви у трійці лідерів. Мабуть, йдете у комерцію?

— Комерція має бути. Але в першу чергу — це нові цілі і праг­нення. Усьому свій час. Хочу, до речі, записати повністю англомовний альбом. Хоча не знаю, наскільки це потрібно Україні.

— А чи не простіше розвиватися, принаймні, у Києві?

— Із задоволенням робив би хороші концерти у Києві. Але там нереально дорого. Це 10‑15 тисяч за театр і 150 тисяч — у Палаці «Україна». Тоді як у Львові — 10 тисяч. Наразі розвиваюся виключно на Західній Україні. І, думаю, найголовніше — чітко бачити мету. За моїми спостереженнями, виживають найсильніші або фанати — це вже точно. У нас у консерваторії був викладач із психології, який приходив на пари і казав: «Фанатієте? Фанатійте! Без цього нічого не буде».

— До творчих людей їх творіння часто приходять у дивний, іноді містичний спосіб. Чи є такі історії у вас?

— Загорівся написати мюзикл. І довелося якось у потязі зіскочити вночі з полиці, щоб записати до того мюзиклу аж шість арій. Вірю, що та музика, яка народжується за 5‑10 хвилин, має успіх, стає хітовою. Вимучені творіння не стануть успішними. Вважаю, що кожній людині Бог дав талант. Головне, його віднайти і не зарити у землю. І ще: переконався, що коли талант не показувати людям, то він з’їсть тебе зсередини.