Культура

Павло Нечитайло: «Європа може готуватися… до вибуху»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Надія Шегда Їх хочеться слухати, на них цікаво дивитися. Зріла концептуальна лірика, справжній андеґраунд. Колоритне звучання, та й, зрештою, історичний образ, що так чи інак, а все ж переосмислений. А переосмислення певного образу історії, як знаємо, рівнозначне її творенню. Щоби творити осмислюючи, за плечима треба щось мати, чи не так? Що? Де? І як?В ексклюзивному інтерв’ю для читачів газети «Репортер» лідер музичного гурту «Пропала Грамота» з Кам’янця-Подільського Павло Нечитайло поділився роздумами про укрсучшоу-біз і поєднання в ньому різних сучасних та й не дуже течій; розповів про авторський жанр — ПОДІЛЬСЬКИЙ ФУНДАМЕНТАЛ, який поєднує елементи фольку, фанку, року, хопу, афробіту; про те ЯК впродовж десяти років «Пропала грамота» не змогла зійти з дистанції; про те, чи вдається йому протистояти тій деструкції, яка закладена у його прізвищі, і все ж бути обізнаним з літературою та історією, і навіть про геть особисте й те, що «не для всіх» — «божественну наречену», яка полонила козацьке серце сучасного Нечитайла.

—?Павле, у Франківську «Пропала грамота» вдруге. Що привело вас цього разу, з якою ви місією і хто сьогодні є учасниками гурту?

—?Ми приїхали на запрошення власників «Химери» з окремим концертом. Місія — подарувати людям зміст, радість, любов — і зрезонувати з франківчанами під час виступу. Тим складом, яким граємо зараз, разом ми з 2006 року. Тому нам всього два роки. З наз­вою «Пропала грамота» існуємо дійсно з 1998. Але вже через півтора року після створення ми розпались, і тільки час від часу виринали на якихось акціях, концертах. Це було не дуже серйозно. Зараз маємо претензію на серйозні темпи і роботу.

—?То що ж таке серйозна робота в розумінні гурту «Пропала грамота» у теперішньому складі?

—?Велика кількість репетицій і концертів. Записаний матеріал, який має з’являтися з певною швидкістю. Саме тому вже на початку наступного року світ побачить наш новий альбом під назвою «ГОНОР». Справа в тім, що в радянські часи це слово набуло не дуже позитивного забарвлення, і дійсно його можна по?різному трактувати (приміром, скептично сказати про когось — «гоноровий»). Але насправді це позитивна лицарська риса, яка є в кожного справжнього українця. Тому девіз альбому: гонор є в кожного.

—?Наскільки змінився склад учасників? Розкажіть про це.

—?Залишилось ядро: Олександр Омельченко — бас-гітара, бек-вокал, тексти пісень, дизайнерство; Сергій Белінський — соло-гітарист, композитор. У 2004 р., коли ми існували ще в акустичному інвалідному неповноцінному складі — познайомились з Костянтином Бушинським, вже відомим на той час музикантом — і почали з ним грати в акустиці. А згодом зробили стрибок в електрику — і так досьогодні. Є ще Олег Олійник, завдяки якому наші виступи супроводжуються моновиставами і танцями.

—?У 2001 р. ви були дипломантом «Червоної рути». Чим це було для вас тоді і чим є сьогодні цей фестиваль для музикантів?

—?Дипломантами ми були двічі. У 99 р., коли після першої Рути було багато прямих ефірів, Рута вкладала гроші у своїх переможців — «Тартак», Катя Чілі, сподівань було вдосталь. Після другої, коли ми стали переможцями у Дніпропетровську, настало розчарування. Багато артистів вважали, що головне потрапити на Руту — і все в житті складеться якнайкраще. Була певна фрустрація. Наступного разу у складі тріо ми виступали у 2001 р. під лейблом Нечитайло, Джордж і Фітіль. Сергій тоді поїхав на заробітки в Іспанію. Дипломанта ми отримали й тоді, але розчарування не було, як і очікувань. Зараз в Україні важко знайти музикантів, які не побували на цьому фестивалі. Але божественна місія Рути, на мою думку, вже виконана. Це кузня, що викувала сучасне обличчя української альтернативної сцени. Саме Ч. Р. привила моду до того, що почали змішувати автентичний український стиль з віднайденими іншими європейськими течіями. Є фірмові українські стилі (етнофюжн, гуцульський даб…), які треба популяризувати. Україна має потенціал бути в музичному плані такою ж, як республіка Малі (там кожен другий музикант), чи автономна республіка РФ Тува (там населення 5 тис. і більше ста зірок планетарного рівня). Була балканська хвиля, всі любили Бреговича, але вона зараз спадає, як і африканська. А на цьому спаді підніметься Україна. Як Бог дасть, Європа може готуватися до українського музичного вибуху.

—?Дуже гарний прогноз. Ви були учас­­никами багатьох фестивалів, конкурсів. Який з них, на вашу думку, претендує на вищість серед інших ідейною спрямованістю, можливо, якимись технічними характеристиками?

—?Якщо відкинути емоції і залишити статистику, то найбільш масовий український фестиваль — «Шешори». Є й інші фестивалі, які своює наповненістю теж увійшли в музичну історію: Гоголь-фест, Рок?Січ… Відходимо від радянського минулого, коли поняття шоу-бізнесу не було. На тлі, коли нічого немає і хоч щось з’являється, треба підтримувати і хвалити. Якщо в нас є десять команд, які професійно грають у тому чи іншому напрямку, то в Польщі, приміром, — їх безліч.

—?То не біда, що Шешори «переселились»?

—?Думаю, не біда. Головне, що жива ідея, фестиваль триває. Команда робить все якісно, вигадливо. Гроші не відмиваються, а вкладаються. Найголовніше — там є любов, а де є любов, там є Бог.

—?Твір М.?Гоголя «Пропала грамота» є комедією філософсько- містичного змісту. Це накладається якось на вашу творчість, чи йдеться лише про форму?

—?Так назвати групу виринуло бажання у 98 р., а далі обласного конкурсу «Червона Рута» ми не збиралися йти. Це була просто назва проекту. Маємо речі, які з містикою, козацькою архаїкою не пов’язані зовсім: соціальні пісні, кавери народних пісень, лірика в руслі Б. Ігоря-Антонича. Щоби була ідентичність формату назві, не пильнуємо. Але є в нас і комедія, і трагедія (усміхається). Маємо значний пласт пісень, які можна пов’язати з добою романтизму, козаччиною, – їх популяризуємо, бо це якесь наше розуміння козацької ідеї, мелосу. Тому, як вміємо доносимо це до людей сучасними засобами, оскільки вважаємо одним зі своїх надзавдань.

—?Павле, познайомте наших читачів із собою… Розкажіть хто ви за фахом? Чи не «заважає» ваше прізвище вам читати книги??

—?Працюю з рекламними роликами на радіо. За фахом історик, а покликання моє — археологія. Скоро буду захищати дисертацію. Читаю багато спеціальної літератури, наприклад книгу «Підземні споруди Києва» Тимура Бобровського. Щодо художньої, подобається перечитувати українську класику, особливо Нечуя-Левицького. На відміну від інших письменників, які писали про селянську долю, він не депресивний. Люблю повертатися до того, що колись читав — Г.?Гессе, Маркеса, О.?Гріна. Зараз настільки щільна інформаційна хвиля — книги, телебачення, Інтернет, що мимоволі хочеться піти в похід, археологічну експедицію. Недавно їздив у Полонне, досліджував там під­земний хід.

—?Ваше прізвище має якийсь зв’язок із псевдо, чи…?

—?Це прізвище козацьке і воно поширене. Наприклад, у рідному Кам’янці є три різних родини Нечитайлів. У 18 ст. в Україні існував поділ на козацькі паланки. Така паланка була неподалік Первомайська, звідки родом мої предки по батьковій лінії.

—?Що планується незабаром?

—?У мене є прекрасна божественна наречена, з якою ми невдовзі поберемось. Зараз я в прекрасному періоді будівництва власної родини. З групою наступного року збираємось в тур по Чехії. Нас почули по Інтернету — і запросили. Готуємось до виходу альбому №?2, а також можливо…, але ні, про можливо говорити не будемо.