Надія Шегда Прадавнє і сучасне, земне і вічне переплелися. Таємничість, правдивість, постійність, що оповита легендами та розповідями, думками і надіями, а відтак радістю, зціленням, вдячністю та вірою… манить і обнадіює.
Між гірськими скелями Карпат, поблизу села Маняви на Івано-Франківщині, розташована древня святиня. Унікальне святе місце огорнуте схилами гір, які вкриті вічнозеленими смереками. Цілюща джерельна вода і мікроклімат — те, за чим повертаються звідусіль, зрозумівши цілющу цінність і потужну енергетику місцини, побувавши одного разу. Йдеться про Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир — Український Афон.
Перші згадки про заснування обителі сягають у XIII століття і пов’язані з ченцями Іоаникієм і Пахомієм. Після спустошення Києво?Печерського монастиря монголо-татарами, два іноки прийшли в Карпатські гори, де й заснували монастир.
Одна з легенд розповідає, що ченці прийшли шукати воду в Галицькім краю, бо чули, що тут вона така ж чудодійна, як у Києві. Аби порівняти, взяли із собою воду із джерела Києво?Печерської Лаври та вагу. Йдучи дорогою, вони набирали воду і зважували її, щоб знайти таку ж, як і в джерелі Печерської Лаври. Але ніде співпадіння не було. Мандруючи, Іоаникій та Пахомій добралися до Карпат. На березі ріки Бистриця, що біля Солотвина (Краснопіль), вони зустріли рибалку, котрий їх застеріг, щоби вони не робили зважування води. Рибалка запросив ченців до печери, пригостив, але монахи запідозрили лихе, зрозумівши, що це не рибалка, а лукавий. Вони кинулися геть, та двері печери зачинилися. «Я відпущу вас тоді, коли підпишетесь, що залишите цей край зараз же і не будете засновувати монастир», — за цими словами налетіли на печеру нечисті, накинувшись на монахів. Але Іоаникій, що мав воду, не розгубився — почав кропити нею нечисту силу. Слуги пекла побачили, що їх перемагають — і почали рити землю, втікаючи виритою дорогою, яка привела їх на місце, що зветься Манявою. А за ними вийшли і монахи. Тут ченці зважили воду, і вода виявилась такою ж, як із джерела Києво?Печерського монастиря. В лісових нетрях, у печері, яка нині зветься «Блаженний камінь», вони заклали Каплицю.
У 1241 році заклали, а в 1242 збудували й освятили Храм Воздвиження Чесного Хреста і заснували монастир. Про заснування монастиря в XIII столітті говорив Іван Франко, стверджуючи, що Захар Беркут, — герой Тухольки, три роки провів між старцями у монастирі. Сюди, до старців манявських, неодноразово приходив князь Данило Галицький за розрадою і благословенням. Не могла нечисть змиритися з тим, що зведений ДІМ БОЖИЙ, і монастир був зруйнований монголами.
Знаючи про ці благословенні місця, сюди, у гірські діброви, в 1608 році прийшов монах?схимник Іов Княгиницький. Згодом, у 1606 році поряд з келією була збудована Церква Іоанна Предтечі, яка й дотепер стоїть у центрі с. Манява.
З кожним роком чисельність монахів зростала, у 1618 році їх було уже 40. Скитська церковця вже була малою, тому прийняли рішення побудувати нову велику Церкву, що була закладена у 1619 році. Пізніше, у 1628 році, коли нововисвячений митрополит Іов Борецький скликав у Києві Всеукраїнський Собор, з’їхалась вся Україна і одностайно було прийняте рішення про те, щоб «не думати про відступлення в унію». Добровільне підпорядкування кількасот монастирів під Манявський скит, з одного боку, було визнанням вищості цієї обителі, а з іншого — доказом вдячності за проведені реформи підупалого на Руси-Україні чернечого життя.
Митрополит Київський і всієї Руси Петро Могила писав: «Якщо хочете побачити слуг Божих в облику людському, то підіть в Карпати, де своїм служінням Богу присвятили життя 200 ангелів у плоті людській». Завдяки своїм подвигам духовним монахи навчилися не тільки лікувати недуги духовні, а також і травми та недуги фізичні, застосовувати хірургічні методи лікування. Тоді монахи заснували філіальні монастирі у Бабинці, Тлумачику, Грабівці, Мисловій, Угорниках, Коломиї та ін. У Молдавії — в Ревні. У ті часи У Скиті також були засновані школи: Богословська, регентсько-хорова партесного співу з розвинутим нотописанням «осьмогласного пінія», одна з перших на західноукраїнських землях, а також іконописна. Монастир розбудовується і розширюється, стає протом 556 монастирів, одержує зверхність над монастирями у Руському, Белзькому і Подільському Воєводствах.
Благословенна Свята Гора на Галицькій землі — Новий Український Афон. Великоскитська обитель досягнула розвитку Церкви Української як першообраз життя чернечого і посвячення у віру православну.
У 1785 році монастир припинив своє існування і уже за радянської влади перетворився в історико-культурний заповідник. Церква, колись розміщена на його подвір’ї, відбудована за ескізами. 28 травня 1998 року врешті поновлено статус і відкрито Хресто-Воздвиженський Великоскитський Манявський монастир.
І сьогодні стережуть тишу великі та малі дзвони, що знаходяться у міні-музеї дзвонарства.
І сьогодні з Блаженного каменю — з його кам’яного серця, наче сльоза монаха, витікає вода. Кажуть, умившись нею, молодієш і виліковуєш від недуги очі. Найбільшою загадкою для дослідників залишаються цілющі властивості води, яка збирається всередині печери, що знаходиться на відстані 400 метрів від виїзної брами монастиря. Камінь-брила нагадує велетенський горган з отвором. Грот цей і є давнім житлом ченців — скитом. Цікаво, що вода з цієї брили зникла тоді, коли монастир закрили, а чудесно з’явилась, коли монастир відродився знову. Були неодноразові випадки зцілення цією святою водою. За свідченням ченців від води з Блаженного каменя видужала дівчина, яка хворіла на виразку шкіри. Також від чудодійної води під час хрещення отримав зцілення п’ятнадцятирічний хлопчик, який від народження пересувався на інвалідному візку. Вода допомагає відновлювати зір і зцілює хвороби кісток.
30 червня 2003 року до Манявського монастиря була передана велика святиня — чудотворна ікона пресвятої Богородиці Одигітриї — Ізбавительниці від злих (XVIII ст.). Ікона має чудодійну силу зцілювати від одержимості злими духами.
Дивитися — і бачити, слухати — і чути, вірити — і отримувати зцілення, прямуючи до Маняви, місця, що оповиті правдою, вічністю, непроминальністю, сакральністю.
