Надія Шегда У приміщенні художнього музею відкрита перша персональна виставка молодої художниці Ірини Петришин-Білик «Сон перед народженням». Ірина спроектувала свою модель світу, який населяють ненароджені людські душі.
«Боюся себе втратити, — каже Ірина, — проте страх долає сама творчість. Жартома називаю свої графічні роботи кухонною графікою, бо дуже часто доводиться малювати на кухні, коли спить малюк. На кухні вариться все — і їжа, і картини. Але малюю тільки тоді, коли є натхнення, бо спроби себе дисциплінувати — поганий досвід. Справжні мистецькі твори народжуються тоді, коли приходить натхнення. А знаходжу його серед знайомих і незнайомих, рідних та друзів, серед природи, коли бачу калабаню або бруківку… Дуже люблю малювати… і не лише графіку, а й живопис».
У творчому доробку Ірини понад триста картин, 57 з них — ті, що витворили концепцію першої виставки графічних робіт, на її думку, є такими, які варті уваги. Молода художниця переповіла нам розповідь своєї мами про те, що коли мама носила її ще в утробі, то дуже хотіла, аби дитина малювала. Може саме тому, «ненароджені душі чекають свого втілення у людську подобу»?
Кожен образ — то глибинне і непізнане, кожен — з реального життя, у кожного —?своя символічність, своя абстрактність, але в жодному не прочитується абстрагованість ні від себе, ні від світу.
Її історія життя, її мікромодель світу — це її задум, це її народження або лише підготовка до нього. Проте для кожного рецепієнта, який побачить птахів з людськими головами, що знаходять між собою порозуміння, або ж музик, що грають, — це однозначно спонука до того, аби замислитись і відшукати серед лабіринтів життя свій, не схожий на жоден інший світ.
Comments are closed.