Надія Шегда У середу, 9 вересня, івано-фран-ківський молодіжний альтернативний театр «Карверх» запропонував глядачам свій новий спектакль. «Єлена і Штурман» (за мотивами твору сучасного російського драматурга Дмитрія Ліпскерова), як і попередні постановки акторів‑аматорів, — це серйозна проблематика, глибина і цікава трансформація образів.
Постановку «Єлена і Штурман» театрали з «Карверху» вважають своєю п’ятою серйозною виставою. Перед нею були: «Інтермеццо», «Все про жінок», «Служниці», «Чи живуть тигри в Конго?». Свого часу молоді актори були учасниками львівського фестивалю аматорських театрів «Драбина». Критики відгукуються про них як про цікавих і нестандартних.
Історія кохання на сцені завершилася трагічно. Одвічна проблема стосунків між чоловіком і жінкою — наскрізна у цій постановці — вимагала від акторів серйозної душевної роботи. За їхньою грою цікаво спостерігати, бо грають прав-диво. Можливо, не завжди розгледиш сюжет чи прочитаєш характер когось із героїв, проте покопатись у глибинах свідомості і підсвідомості, сидячи в залі, можна завжди.
«Вистава зроблена лише до половини, а сьогодні прем’єра, — розповідає актриса Людмила Лінник‑Савка про сон, який наснився їй за місяць до прем’єри. — Прокинулася, втираючи з чола холодний піт. Упродовж дня довго приходила до тями. Тішило єдине: ще був час на репетиції. Тим паче, взятися за режисуру нової вистави погодився професійний режисер Андрій Кирильчук».
За словами Людмили, їм доводиться добирати текст для постанов-ки, спиняючись на тих сюжетах, де можна обмежитися двома-трьома ролями. Адже, окрім неї, в театрі лише Наталя Гончар та Олег Максимів. До речі, роль Штурмана для Олега стала дебютною.
«Під час репетицій Олег постійно зізнавався, що ніколи б у житті не поводився так, як його герой, — згадує Наталя Гончар. — Тому розгадувати причини його поведінки було цікаво. До того ж, на це був час. Натомість попередні вистави ми режисерували самотужки».
Людмила Лінник‑Савка говорить, що репетиції були дуже різними, але найцінніше, це — «тренаж мізків і почуттів» від режисера Кирильчука. «Навчитися відчувати парт-нера зовсім не просто, — говорить Людмила. — Було таке, ніби летів над тротуаром після репетиції, здавалося — ось воно, знайшов! Іншого дня приходив і розумів, що все кудись зникло. Та заглиблення у матеріал давало поштовх до формування іншої цілісності матеріалу».
Одним із таких рішень, що сфор-мувало цілісність образу Єлени, було співіснування двох акторок в одній ролі. За умовним розподілом, одна Єлена — з молодості Штурмана, інша — із теперішнього життя. Він любив її тоді, не перестав кохати й нині. Але чи достатньо лише кохання для щасливого життя?
Comments are closed.