Євгенія Ступ`як Ірена Карпа представила Івано-Франківську свою нову книгу «Добло і зло». Давно очікувана зустріч відбулася врешті у четвер, 18 грудня, в арт?кафе «Химера». Тим, хто очікував Карпу у Франківську вже декілька тижнів, довелося того вечора почекати ще трохи, презентація розпочалася на півтори годині пізніше. То ж у підсумковому результаті аудиторія слухачів виявилася не вельми велилюдною. Чи то декому обридло чекати, чи то справді поціновувачів Карпи у Франківську не так вже й багато.
Проте ті, хто таки дочекався, отримали можливість побачити щось зовсім незвичне — Карпу, до якої важко застосувати означення рудої епатажної стерви. В четвер на «химерівському» підвищенні зачитувала уривки з книги майже пристойна панянка з темним волоссям. Потім до неї підтягнулася й Карпа в латинському варіанті написання — гурт «Qarpa». І поціновувачі творчості Ірени змогли побачити її ще й в ролі вокалістки гурту, який нагадує добре відомих «Фактично Самих».
Тепер щодо самої книги. «Добло і зло» — це збірка оповідань про яремчанське дитинство. Найбільш не характерна для Карпи-письменниці річ. Якщо звідти забрати деякі лайливі слова й пікантні моменти, то книжку справді можна давати читати дітям. Маленьке західноукраїнське містечко, просякнуте гуцульською містикою, приправлене соковитою тамтешньою лайкою, яке тримається на стовпах багатовікового укладу і розподілу територій. Саме в ньому живуть малі героїні збірки, з яким стаються звичні для підлітків казуси: нелітальні відьомські лопати, перегляди татових порнофільмів, грамотні втечі з уроків Юлії Марківни, омріяний пес на горде ймення Дік, куплений на зекономлені з обідів гроші. Збірка особливо близька тим, хто зараз перебуває у віковій категорії 20?30 років, легка для прочитання і лишає по собі приємний присмак ностальгії.
Повість «Планета тьолок» — це вже щось середнє між стилем «старої» та «нової» Карпи. Топографічно дія відбувається у Києві. Характери персонажів, компанії «кожний?сам-по?собі-оригінал» друзів, добре виписані, проте, хоч писані вони з реальних людей, все ж таки в них чітко прочитується образність і схематичність. В повісті більш дорослий сюжет, щоправда, з тим же «ржачним» настроєм, що й в «Доблі та злі». Одними з найбільш цікавих є події, пов’язані з самою Карпою. Тут повністю піднімається завіса зірковості, а за нею — банальні проблеми пошуків житла, стосунків з друзями, облаштування побуту, пошуки кохання. І врешті — весілля.
Рекомендація поціновувачам творчості Карпи і не тільки — якщо вам не шкода знищити перламутр образу не-гламурної епатажної стерви, щоб побачити під ним нову авторку, — «Добло і зло» — неодмінно читати.
Comments are closed.