Культура

І в Парижі чутися українцями

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Надія Шегда Іноді полюбляємо казати: добре там, де нас немає. Що це, невдоволеність тим, що маємо? Не так то вже й зле, бо є ймовірність, що з часом, завдяки нашим старанням, поліпшиться життя наше і тих, хто навколо. Чи, може, невдоволеність тим, де ми є? А оце вже таки проблема. Бо де б ми не опинились, те, що не дає нам спокою — всередині нас. І куди б ми не поїхали… невдоволеність їхатиме за нами навздогін. Чутися добре будь?де, а найголовніше там, де сім’я і родина — означає вміти бути собою. Як чуються французькі українці в Парижі і що їм не заважає щороку, починаючи з 1994?го, відколи Жан П’єр та Наталія Пастернаки побралися, приїздити до України, повідаємо вам. Минулого тижня наш кореспондент зустрівся із подружжям Пастернаків, бесіду з яким маєте змогу прочитати на цій сторінці. 

 

Місячна літня відпустка Жана П’єра Пастернака та його дружини Наталії — це подорож до України. «Я без України не міг би жити», — впевнено і радісно розповідає Жан П’єр. «Вважаємо себе українцями, що живуть у Франції, а не французами», — додає п. Наталія. Більше того, в Парижі, де проживає сім’я, п. Наталія очолює Комітет, якому підпорядковані всі громадські організації. До речі, триматися українцям купи (а їх є 75 тисяч) вдається саме завдяки цим організаціям. Вся діаспора зосереджена в основному в Парижі. На жаль, там немає домівок, де би можна було збиратися. Громада гуртується біля греко?католицької церкви св. Володимира. Від держави діаспора не отримує жодного цента. А якщо якась організація (СУМ, Союз українок, Обє’єднання французів українського походження та ін.) хоче організувати концерт чи збори, то приміщення треба винаймати. «Комітет створений, аби разом мати більший вплив. Прагнемо поширювати знання про Україну. А оскільки все, що робиться, має за собою політичну мету, хочемо, аби Україна була швидше прийнята до Європи, щоб французи бачили, що Україна варта цього. До кінця року плануємо організувати виставку про УПА, — перевеземо її з Києва після участі у з’їзді Світового Конгресу українців, делегатами якого цьогоріч будемо. Плануємо започаткуати відзначення Дня України у Франції», — величезною торбою планів ділилася з нами п. Наталія.

Про обмін різними групами, налагодження тісних зв’язків між громадськими організаціями Парижа та Івано-Франківська, організацію виставок художників, участь наших джазменів у джаз-фесті в Парижі йшлося також на зустрічі із заступником міського голови з гуманітарних питань Андрієм Лисом, що відбулася 8 серпня. Поки наше місто із містами французькими мало тільки відносини у сфері економіки та бізнесу. Та невдовзі Івано-Франківськ матиме і французьке місто-побратим, як Київ — Тулузу, а Львів — Леон. «Добрими є започаткування контактів у гуманітарній сфері», — зазначив начальник відділу у справах сім’ї, молодіжної та гендерної політики Івано-Франківського міськвиконкому Ростислав Микитюк.

Багато років громадською роботою займається і Жан П’єр Пастернак. Він очолює СУМ. «Я багато разів у Франції вічував свою іншість, бо насправді завжди називаю себе українцем, хоч народився у Франції. Приїжджаючи сюди за відпочинком, мені боляче бачити, як небережно українці ставляться до своїх річок. Зміни в Україні відбуваються дуже швидко. На інших треба дивитися, але не гнатися за кимось. Українські села зараз такі, як французькі 30 років тому, та й дороги у столиці Франції є такі, як у вас. Коли відбувалося становлення нашої держави, Жак Ширак, будучи тоді ще мером Парижа, казав: «Я хочу купатися в Сені!» Сена тоді була дуже забрудненою. А зараз у ній плаває червона риба, бо накладалися штрафи. Державна політика має бути. Але не треба чекати від держави… А просто працювати і не боятися бути українцями!» «Чутися українцями!», — додає Наталія Пастернак.