Надія Шегда Декілька днів тому іванофранківці мали можливість послухати джазовий дует Зоряни Рось та Сашка Качанова. Зоряна каже, що дует «створився» майже випадково. Багато іншого, що пов’язало співачку з джазом, теж трапилося дещо несподівано. Проте насправді вона йшла до цього довго і свідомо.І розповідати про джаз вона може годинами.
Зоряна Рось почала співати вісім років тому. Через три роки до одного із львівських ресторанів, у якому вона виступала, прийшли клієнти, серед яких був конферансьє швейцарського цирку. Так Зоряна підписала свій перший контракт.
«За кордоном практикуються такі собі вечірні спектаклі, — розповідає співачка. — Програма, в якій я працювала, не була джазовою. Втім, саме там, у Швейцарії, мені потрапила до рук фонограма композиції «Осіннє листя». Ця музика залишила глибокий слід у серці Зоряни, і саме завдяки їй було твердо вирішено — співати саме джаз.
Щодо освіти, то тут все майже стандартно. Виховувалась у сім’ї музикантів, далі — музична школа по класу фортепіано, інститут культури і мистецтв Прикарпатського університету ім. Стефаника. Згодом Зоряна отримала диплом «славнозвісного» закладу Михайла Поплавського, тому що планувала займатися викладацькою діяльністю.
Від ресторану
Батьківщина джазу — Америка. Тому, за словами Зоряни, вчитися співати джаз треба саме в американців. Сьогодні співачка має величезну фонотеку різноманітної джазової музики: джаз-рок, інструментальний джаз, вокал, багато записів різних стилів, напрямків та окремих виконавців. «Спочатку в мене все це було на касетах, згодом на дисках, а вже значно пізніше я довідалась, що можна стягувати з Інтернету, — зізнається Зоряна. — Правда, іноді дозволяю собі купувати й дорогі фірмові диски».
Опановувати мистецтво джазового вокалу їй доводилось самотужки, слухаючи диски, а відтак співаючи англійською, французькою, португальською і… хотілося додати — українською. Проте до цього ще треба дійти.
Уже із власного досвіду молода співачка резюмує: «Я зрозуміла, що з джазом, як і з рекламою». Що більше, частіше, то краще результат. Пригадуючи свої виступи у колективі «Джаз-бенд», який вона створила разом з Романом Раком у Львові, Зоряна каже, що на їхні ресторанні виступи щоразу приходило все більше люду з проханням заспівати ще раз ту чи іншу пісню. «Це були джазові пісні, — каже вона. — І мене це так тішило! Нехай я співала не у джаз-клубі, але це давало розуміння, що не все безнадійно».
Живий джаз
Зоряна каже, зараз актуально синтезувати, поєднувати джаз і народну музику. За її словами, вона абсолютно відчуває себе і тоді, коли співає народні пісні. Каже, що джазові гармонії дуже добре поєднуються з автентикою. Власне таким, напевно, і має бути український джаз.
Поштовх до осягнення глибини народної музики Зоряна отримала теж у Львові, втрапивши до театру Леся Курбаса. Стала учасником проекту «Майстерня пісні» (автор і керівник Наталка Половинка). Там Зоряна два роки перебувала, за її словами, «у глибинному просторі», втілюючи і проживаючи на сцені тригодинну виставу «Вість літа». Навіть іноземці, які не розуміли, про що співалося, як переповідає Зоряна, залишалися до кінця вистави.
Нині Зоряна має мрію створити «живий» джаз-бенд, який звучав би як єдиний інструмент і голос. «Будучи в соляних копальнях у Польщі, ми грали концерт, в якому поєднався саксофон, скрипка, індійський бубен, дримба, металева бляха, яку ми знайшли, і звукові експерименти з народною піснею», — згадує співачка.
Свобода та імпровізація
Американський підхід до джазу — це цигарка, хриплий голос та імпровізація, яку можна записати нотами. А також — академічність, прикладом якої може бути творчість Елли Фітцджеральд.
«Я хочу співати джаз так, щоб на піано можна було зробити такі градації, які розкриють музику, яку я виконую, та мене як музиканта. А найголовніше, що, виконуючи цю музику, тобі здається, що ось-ось наступить момент, коли ти закричиш. Джаз — це свобода», — так висловлюється Зоряна Рось. Можливо, вона знає, в чому справжність музики і де її, оту справжність, шукати.
Що ж, слухати джаз у виконанні Зоряни Рось означає певною мірою пізнавати внутрішній стан співачки. А для того, щоб наблизитися до джазу, його треба слухати. Більше. Частіше. Ще великий джазмен Френк Заппа казав: «Говорити про музику — це все одно, що танцювати про архітектуру».
