Цієї неділі, 2 жовтня, свій 73 театральний сезон відкриє облмуздрамтеатр імені Івана Франка. Франківці готують прем’єру вистави про вічне – шекспірівське кохання.
 |
Хто вже встиг купити квиток та з’ясувати, що режисер прем’єри «Ромео і Джульєтта» – Ростислав Держипільський – навряд чи буде заходити до театральної зали з якимись застереженнями. Навіть попри те, що цю давню класику ставили різні театри, у найрізноманітніших інтерпретаціях і здивувати чимось новим дуже нелегко. На цьому наголошує і сам режисер, мовляв, знайти нові підходи справді важко, а тому не дуже хочеться переживати жах порівнянь з режисерами-попередниками…
Проте виглядає, що й цього разу режисура Держипільського, пронизана світовідчуттям, любов’ю та розумінням, знову дала свій результат.
Здається, жодна постановка цієї п’єси не завершувалася переходом у життя – лише смертю і шекспірівським: «Сумніших оповідей не знайдете, ніж про любов Ромео і Джульєтти». А тут, принаймні поки що, на репетиційній сцені франківського театру – таки по-іншому. Життєствердно. Із символічною пуповиною та безконечним танцем у вічності.
Великий квадрат в центрі сцени. Режисер Держипільський, коментуючи одну зі сцен, сміється, що це такий собі квадрат Малевича. Він служить у виставі будинком, в якому відбувається сцена кохання, а згодом і місцем переходу у склеп.
Події відбуваються у середньовічній Вероні, де на фоні смертельної ворожнечі зароджується справжнє щасливе кохання. Історія, написана Вільямом Шекспіром, знайома та близька кожному. Для акторів старшого покоління – співзвучні ролі батьків. Наприклад, Жанна Добряк-Готв’янська та Володимир Пантелюк грають сімейство Капулетті – батьків Джульєтти. У ролях батьків Ромео – Надія Болюбаш та Станіслав Білий.
У ролі Ромео – Ігор Захарчук, якого глядач знає за такими ролями, як Іван Цвичок («Солодка Даруся»), Пес Бровко («Дуже проста історія»), Чорт («Ніч перед Різдвом»), Він (Нація», одкровення «Прощай мене»). Джульєтта – Тетяна Гірник, яка зовсім недавно увійшла у трупу театру та вже встигла запам’ятатися роллю Матронки («Солодка Даруся»).
У цій постановці ідея стрімкого руху акторів по сцені реалізується цікаво та витончено. Заявлений режисером і втілений акторським ансамблем образ рухливого змінного світу Верони передає динаміку духовних та моральних зсувів. І все це не обходиться без професійної хореографії.
До речі, балетмейстера Юрія Буса до цієї вистави запросили із Херсонського театру імені Куліша. Його роботу франківці вже бачили під час недавнього фестивалю «Прем’єри сезону» у виставі «Страшна помста».
«Хореографічні композиції Юрія – місток у сучасність, – говорить Ростислав Держипільський. – Ця історія про те, що двоє молодих людей були послані для того, щоби показати людству, що справжнє щасливе кохання існує. Саме така основна ідея моєї вистави».
До речі, за концепцією вистави, головні персонажі відрізняються від усього натовпу ще й колористикою. Вони – білі, а решта – темних кольорів.
Відновити порушену гармонію – таке завдання важкою дорогою репетицій, із синцями, сльозами, мандражем, падіннями та підйомами, від опанування тонкощів рукопашного бою до сучасних модернових танців та багато іншого, виконують франківські актори. Серед них і Олексій Гнатковський, який називає свого героя Меркуціо клоуном з надривом, і зі смерті якого починається злам у родині Капулетті; Володимир Тафійчук – у ролі Бенволіо, Євген Холодняк – у ролі Тібальта, який у фінальній сцені першої дії приходить на бал, щоби вбити того Меркуціо…
Увага до шекспірового слова, яка не допустила бездумного скорочення тексту п’єси та зробила цей текст органічним у кожній акторській ролі, – це, здається, той суттєвий момент, що додає до загального враження від вистави. Ну, а решту пропонуємо подивитися вже незабаром – на прем’єрі.
І не забудьте прихопити носовичок…
