Чималий ювілей – 90 років святкуватиме 5 жовтня калуський художник Сергій Онищенко. Він і досі малює, слідкує за сучасним мистецтвом, літературою, музикою та читає без окулярів.
Так сталося…
Це було сильне покоління худож-ників. Їхня молодість співпала з війною. Але ті образи жодним чином не перенеслися на їхні роботи. Зокрема, картини Сергія Онищенка сповнені кольорових барв, світла, гармонії. «Не знаю, може в мене вдача така. Просто пережив це все», – каже Онищенко.
Він був одним із перших випускників Інституту прикладного і декоративного мистецтва (зараз – Академія мистецтв) у Львові, який відновили після війни.
«Мій батько малював церкви, а ще у нас вдома, на Волині, жили монахи з Почаєва, – розповідає художник. – Малювали ікони для вівтарів. Я завжди приглядався, як вони це роблять. Але не думав бути художником, так сталося само собою. Вже в інституті подружився зі своєю майбутньою дружиною Іриною Сухацькою. Я хотів лишитися у Львові, але мусів їхати в Калуш, до дружини, бо пропадало господарство».
До речі, зараз художник мешкає на вулиці Сухацького, названої в честь тестя, свого часу відомого в Калуші юриста. Будинок нагадує музей антикваріату. З одного боку – старовинні меблі, фото старого Калуша та родини, а також старий рояль, на якому часто влаштовували камерні концерти. З іншого – це приватна галерея із чималим художнім фондом. Стіни, підлога – все в картинах. Серед них дуже любить сидіти один із домашніх улюбленців, собака Білка. І звіс-но, кожна кімната служить за майстерню, де Сергій Онищенко досі малює картини, адже весь час у нього є бажання творити.
Малював усе
Онищенко чимало років пропрацював у Івано-Франківську в Художньому фонді, сьогодні тут знаходиться виставковий зал НСХУ. Творив у всіх можливих напрямках: акварелі, пастель, гуаш та графіка. «Дуже мало було живописних робіт, більше декоративних, – говорить він. – Працювалося там, де було замовлення, аби прожити. А от щоби відкрити свою виставку, треба було їхати до Києва, аби затвердити картини – то тричі».
Проте, роботи художника, зокрема, як пейзажиста, відомі багатьом мистецтвознавцям. Чимало картин закупили музеї Польщі, Канади, Казахстану. І досі до помешкання художника приїздять поціновувачі живопису, щоб купити картини.
«Я зробив близько тисячі картин, – розказує Сергій Онищенко. – Карпати намальовані вздовж і впоперек: камені, водоспади, ліси, смереки, особливо люблю верби. Намалював їх багато. От сяду і радію цим. Можу це все продати, бо маю купця, який хоче закупити всі роботи. Ну, дасть він мені ті гроші, що я з ними буду робити? Дивитися! А так, я сиджу між своїми дітьми, між цими картинами і бачу всі ті місця Карпат. Все тут, переді мною».
Сьогодні Онищенко відбирає картини до ювілейної виставки, яка експонуватиметься на почат-ку жовтня у Львові, в «Музеї ідей». Потім завітає до Івано-Франківська.
Політика і мистецтво
Коли по телевізору йдуть новини, то для Онищенка «святий» час. У той момент не можна нічого говорити – таке правило в родині художника. Він досі читає всі газети, до речі, без окулярів. Найбільше полюбляє журнал «Український тиждень». Найцікавіші статті вирізає. А про мистецтво говорить доволі різко.
«Люди втратили ціну таланту, – каже художник. – «Пінчук Арт-центр»? Що там на виставках презентують? Не можна ввозити в Україну такі страхіття. Наприклад, картина, де намальовані лікарі з медсестрами у білих халатах, повністю заляпаних кров’ю. А політики хваляться, що вони в сучасне мистецтво гроші вкладають. Ти дай бідній людині, най за тебе Богу помолиться! Таким митцям треба руки відрубувати. Немає там мистецтва».
На запитання, якими образами і барвами змалював би художник сьогоднішню Україну, він відповів дещо по‑філософськи. «Немає різниці. Кольори будуть ті самі, – говорить він. – Природа не міняється. Вона – яка є, така й буде».
Тому, можливо, слід простіше дивитися на речі, які проходять через нас. Вони обов’язково міняються. Та головне – проходять, чи добре це, чи погано. Залишається природа. Її слід берегти та цінувати. Як і тих людей, що можуть зобразити її найдовершеніше. Дивлячись на картини Сергія Онищенка, справді переносишся в ці образи природи, де немає проблем, політики, війни…
Comments are closed.