Тарас Нагірний Містечко Богородчани, що розкинулось на правому березі Бистриці Солотвинської, недаремно називають перлиною Підгір’я. Поселення, що назване на честь Богородиці, має особливу духовно?сакральну ауру, цікаву історію та багату культуру, яка відображена у народній творчості, мистецтві, архітектурі різних стилів. Та починало свій життєвий літопис містечко із замку та поселення Межиріччя (тепер Старі Богородчани), які виникли на лівому березі річки ще в княжі часи. Про замок, життя богородчанців і покров Матері Божої над місцевим людом розповідають народні легенди та перекази місцевих краєзнавців Василя Бабія, Марти Гай, Романа Говдяка.
Про Богородчанський замок збереглося дуже мало історичних даних. За легендою оборонну твердиню збудував боярин Гремислав на межі 12?13 століть в період князювання Романа Мстиславича. Саме його дітей чудесним чином порятувала Богородиця. Дотепер на горі Замчище збереглися земляні вали, які не знищили завойовники і час. Біля замку виникло село Межиріччя, згодом назване Богородчанами.
Одним з письмових джерел про замок є свідчення на суді опришка Василя Баюрака (страченого у Станіславі). Він розповів про напад серпневої ночі 1744 р. загону Олекси Довбуша на замок каштеляна Подлянського, більше відомий тоді як «замок пані каштелянової». Коли Олекса Довбуш ішов зі своїми побратимами здобувати Богородчанський замок, то по дорозі повернув в сусідні Ляхівці (Підгір’я) до своєї любаски. Ця жінка підступно повідомила паню каштелянову Подлянську про намір Довбуша напасти на замок. Пані встигла втекти, а згодом добре заплатила тій підгірській молодиці за врятування, а ляховецькій громаді подарувала толоку (поле).
Опришки захопили замок, забрали із скарбниці гроші, золоті прикраси, цінні речі, спалили важливі для шляхти документи та, підпаливши дерев’яні будівлі, зникли у Чорному лісі. Кажуть, замок після пожежі не відновлювали. За легендою Довбуш дав жменю золотих монет одному священику. А той вирішив з громадою за ці кошти збудувати церкву. Біля сусіднього села Саджава дотепер є урочище Довбушівське, а біля Замкової гори — «Довбушева криниця».
Краєзнавець із Старих Богородчан Роман Говдяк розповів, що один заможний шляхтич зі Львова збудував під горою Замчище притулок для інвалідів. Опікункою цього закладу була його дочка-інвалід. Але подальша їхня доля не відома. За переказом, якийсь чоловік пас свиней й одна свиня відбилася від стада. Вона побігла у бік гори. Пастух услід. Раптом свиня чкурнула у відчинені двері підземелля і там щезла. На дверях був хрест. Чоловік зняв той хрест і передав до церкви.
Є ще одна цікава легенда. Начебто у підземеллі колишнього замка на столі спить дідо. За іншою версією — князь. У нього росте борода, котра вже двічі обвилася навколо тіла. Коли і втретє обів’ється — гора, на якій стояв замок, западеться. Цікава пригода сталася з місцевим пастухом у 19 ст., коли замку вже не існувало. Він випадково натрапив на таємничі двері на схилі гори. Потрапивши у підземелля, знайшов велику золоту прикрасу, але, побачивши силует чоловіка в білому, вибіг переляканий з підземної будівлі. Спроби місцевих жителів знайти таємничий вхід до підземної будівлі не увінчались успіхом. За легендою з гори Замчище або Міської гори був збудований підземний хід попід річку Бистрицю до Богородчан. Вже в 20 ст. місцеві жителі натрапили на підземний хід, що з’єднував костел, дім священика і церкву Івана Богослова.
Вперше в письмових джерелах Богородчани згадуються 1441 року — «пан Ян із Бучача (можливо, Ходецький) був власником багатьох прикарпатських сіл», в т.?ч. Чернієва, Богородвічан, Ляхівців (Підгір’я). Згодом після повені 1610 року частина жителів «Старого міста» (Старих Богородчан) переселилась на правий берег Бистриці, а з 1631 року Богородчани отримують статус міста. Населення містечка займалось різними ремеслами і торгівлею.
У кінці 17 ст. (ймовірно 1691 р.) з наказу графині К.?Потоцької було збудовано римо?католицький костел і монастир отців?домініканів. Деякі історики стверджують, що костел збудований пізніше — у середині 18 століття (1745 р.). Українська громада мала свою дерев’яну церкву, яка не збереглась до наших днів. Мирні жителі Богородчан та навколишніх сіл зазнавали частих нападів татар і турків, але відчували постійний захист і опіку над ними Богородиці. Вони старалися жити за Божими заповідями в мирі і злагоді між собою. Богородчанці збудували у 1934 році величний храм Івана Богослова, який став окрасою містечка. Багато важких і трагічних випробувань було в житті богородчанців. Але завдяки допомозі Матері Божої вони з гідністю і честю здолали всі труднощі, бо ж недаремно містечко і село називають Богородчанами. З вірою і надією богородчанці дивляться в майбутнє, бо в них є добра і могутня покровителька — Пресвята Богородиця.
