Поки українці чекають на звільнення півдня України від окупантів, неподалік Франківська, в селищі Хом’яківка, достигають прикарпатські перці, кукурудза, капуста і навіть кавуни.
Фермер Роман Буртик на господарстві «Асканія ІФ» разом зі своїм колективом уже сьомий рік доводить, що тут можна виростити якісну та смачну городину. Каже, виходить смачніше, ніж на півдні. Хрустку капусту, ідеальну кукурудзу, м’ясистий перець і цукрові кавуни бачив і спробував Репортер.
Сезон почали попри все
Знайти господарство нескладно. З траси на Хом’яківку до ферми проведуть банери із написом «Прикарпатські кавуни. Свіжі з поля». На території якраз перекладають ті самі кавуни з трактора до вантажівки – передають з рук в руки через ланцюг робітників. Серед них і власник господарства Роман Буртик – працює як усі.
Ферму «Асканія ІФ» Роман заснував 10 років тому. Вирощували тут усе – від картоплі, буряка і моркви. Втім, зупинилися саме на такому, не дуже стандартному для Прикарпаття асортименті. Каже, саме до цього й лежала душа. Аби показати господарство, запрошує до свого позашляховика. Першим проїжджаємо капустяне поле.
Капустяна група у нас вся – кругла капуста, цвітна, броколі, червона. Зараз ще займаємося перцем, кавуном, кабачком, цукровою кукурудзою. Ми завжди цим займалися. І цього року, незважаючи на війну, робили все те, що й завжди, – розповідає фермер.
Каже, почали сезон вчасно, хоч і не без проблем. Навесні не було пального, а ще – добрив та насіння, що йшли звично з Миколаєва, Херсону, де були основні склади. Багатьох сортів, які хотіли засадити, так і не змогли дістати насіння. Деяке везли з Німеччини, Польщі, де воно коштує значно дорожче. Частина персоналу виїхала за кордон, з того часу повернулася лише одна жінка. Два хлопці пішли добровольцями на війну.
Роман Буртик зупиняє автівку біля ділянки з експериментальною капустою. Одна головка кожної восени може сягати понад 10 кг. Каже, така капуста цікавить переробників, бо має мало відходів.
Їй рости ще два місяці. Наразі це – половина її розміру. Це зимова капуста. Вона зберігається до березня, – говорить фермер.
Їдемо автівкою вздовж капустяного поля. Праворуч стільки ж, але кукурудзи.
Ціни проти якості
Головне завдання – виростити якісну продукцію. Якщо це вдається, то усі просять «дай», а коли якість починає храмати, то вже ти бігаєш і просиш «візьміть». Але буває, що ринок, маю на увазі сферу збуту, не розуміє, що таке якість продукції. Наприклад, на «Сільпо» ми не змогли постачати цукрову кукурудзу, бо в них норма, що в ящик має поміщатися 30 качанів, а в нас качан великий і поміщається лише 25. Ми виростили якісну продукцію. А збути не змогли. І вони кажуть, що не змінюватимуть через нас вимоги по всій Україні, – каже Роман Буртик.
Наступна зупинка – кукурудзяні поля, між якими й виходимо з машини. Роман виламує качан, аби показати, – кукурудза справді смачна й солодка. Тут же розламує один на кілька частин і пропонує їсти сирою. «Не знали, що так можна?», – підсміхається.
Аби гризти кукурудзу сирою, треба наважитися. Але воно справді смачно. Хоч і незвично.
Найгірше, що ціну на ринку диктує неякісна продукція. Усі менеджери супермаркетів орієнтуються на гуртові ринки, коли формують ціну закупки. Формується ціна так – люди зливають за пів ціни неякісну продукцію. І роздрібному магазину вигідніше купити дешевше з нижчою якістю і націнити на ньому більше. Відтак люди з якісною продукцією збути її не можуть і не знають, що з нею робити. Якість, на жаль, ніхто не цінує, – говорить Роман Буртик.
Каже, та ціна на овочі, яка нині є, адекватна вкладеній праці.
Це – відбиття реальності. Багато було затрат через відсутність та високу вартість палива та добрив. І сезон таки почали не всі. Це й вплинуло на ріст ціни, – розповідає чоловік.
Експерименти та ризик
Тим часом під’їжджаємо до ділянок з кавунами. Робітники якраз збирають чергову партію до причепа трактора. Трактор їде прокладеною дорогою поміж рядами. З обох боків причепа хлопці кидають кавуни третьому, який їх ловить і викладає на купку.
Коли збирають кавун, дивляться на тоненький закручений вусик, пояснює фермер. Якщо той сухий, то кавун достиглий. Після обривання кавуна залишається хвостик – саме його бачить покупець. Хвостик має бути зеленим, тоді кавун точно свіжий. А сухий хвостик – кавун зірваний давно.
Хлопчик, дівчинка – такого не існує. Не знаю, хто це вигадав. Такого просто немає. Колись дивилися по попці – може, це заклалося ще з радянських часів, але в сучасних голландських гібридах такого нема, – говорить Роман Буртик. – Кавун абсолютно однаковий і нічим не відрізняється. У цих сортів, що ми вирощуємо, хвостик має бути свіжим, а плямка – жовтою. Тепличні кавуни – зелені з усіх боків.
У «Асканія ІФ» сезон починається з 1 серпня і триває до перших заморозків.
Підприємство було першим на Прикарпатті та в усіх Західній Україні, хто ще сім років тому взявся вирощувати кавуни. Цьогоріч посадили п’ять різних сортів і з кожним ще додатково експериментують. І вже нині відомо, який сорт показує себе найкраще – наступного року він буде у пріоритеті.
На рік два кавуни біля хати може виростити кожен. Але такої якості й в такій кількості, щоб супермакети забезпечувати, – мало хто. Ті, хто зараз пробує, йшли нашими шляхами, – каже Буртик. – Я доводжу всім, що вирощувати кавун на Прикарпатті у промислових масштабах – реально. Ми експериментуємо з різними сортами, методами вирощування – під плівкою, на крапельному поливі, на дощуванні, з внесенням добрив, без добрив, з різними добривами. Щороку маємо багато експериментів, з яких потім робимо висновки на наступний рік. Так вдосконалюється технологія вирощування.
Показує ділянку з ризиковим сортом, який не любить холодних ночей і хоче багато тепла. Тільки тоді дає хороший результат. Цьогоріч ризикнув, бо передбачав, що буде жарке літо. Але наступного року навряд чи повторить цей експеримент.
Поряд з ділянкою, де вже збирають врожай, – ділянка з невеликими кавунчиками, які дійдуть у вересні. Далі – ті, що мали б достигнути у жовтні.
Тут теж – плантація експериментів. Він тільки зав’язується. Але повністю на поливі. Працівники жартують, що будемо їх під новий рік збирати, – сміється Роман Буртик. – Один сорт дає результат при одних погодних умовах, а другий – при інших. Посадити один сорт – можна не вгадати. А так у середньому можна витримувати господарство на плаву і рухатись далі. А якщо всі три вродять – це джекпот.
Під руки трапляється кавун, який тріснув від перенасичення водою. Каже, цьогоріч ще й погода не особливо сприяє. Минулого тижня ледве спіймали день, аби не втрапити в сильне болото.
Дощів – забагато. Я веду облік опадів, то за серпень вже випало дві місячні норми. Все в болоті. Дощі наробили багато, – говорить Роман Буртик.
Ще одна шкода – від тварин.
Зайці їдять кавуни, а ворони – капусту. Ворона видзьобує в молоденькій капусті середину. А зайці – нагризають зелену шкірку, і кавун вже не має товарного вигляду.
Я їм готовий посадити окремо кавуни, але ж заєць йде і псує, що хоче. За ніч може надгризти більше, ніж вся його заяча сім‘я коштує. При чому вибирають найбільші та найбільш стиглі кавуни, – додає фермер.
Кавуни – кращі за херсонські
На завершення екскурсії проїжджаємо спаржеву квасолю, перець і кабачки. Перець ще дозріває. Але вже попри дорогу стоять перші кілька ящиків вражаю.
Перець в нашій області, окрім нас, вирощує лише ще одне господарство. А на крапельному зрошуванні – ми єдині. У нас все на поливі: і кавуни, і капуста, – говорить Роман Буртик. Розламує перець і дає пробувати. – Цей сорт дуже цікавий. Не переживайте, він без хімії. Можна їсти. Дивіться, яка товщина стінки. Це перший вибір цього перцю. Лише пару штук достигли, жінки його вперше збирали.
Поки хрумкотимо соковитим м’ясистим солодким перцем, повертаємося до в’їзду на ферму. Там продовжується дегустація. Тепер уже кавунів. Хрусткі, солодкі. Навколо вмить злітаються оси.
Чому наш кавун є кращим за херсонський? Ми використовуємо ті сорти, в яких генетично закладено високий вміст цукрів. Ці сорти є солодкими, але – не транспортабельними, тому їх Херсон не вирощує. Сюди з Херсону вони не доїдуть – потріскаються в дорозі. А тут ми їх можемо виростити та продати, – говорить Роман Буртик.
Крім того, шкірка в кавуна, вирощеного на Прикарпатті, тонша. Тож і продається він переважно на Прикарпатті. Але бувало, що у Хом’яківці завантажувалася фура й на Львів. Втім, головні споживачі – Франківськ, Коломия, Калуш, Долина.
Я впевнений в його якості. Але клієнт, який купує, не завжди впевнений, – говорить Роман Буртик. – Думаю, треба ще два-три сезони, аби всі звикли, що в нас тут є добрі кавуни. Все одно розголос працює, люди до нас приїжджають, пробують і розповідають про продукцію.
До вечора без упину до ферми під’їжджають автівки. Кожен хоче придбати один чи кілька кавунів додому. Фермер каже, з їхніми об’ємами такий роздрібний продаж скоріш заважає працювати, ніж допомагає. Ціна – 25 грн за кілограм. Не відмовляють нікому. Приїхати по кавун можна будь-коли.
Авторка: Ольга Суровська
