В Україні є понад 100 замків. Половина з них лежить у руїнах. Частина зовні виглядає ніби не погано, але всередині та сама руїна. Лише одиницям пощастило дочекатись реставрації і тепер вони є потужними туристичними центрами.
Дубенський замок – один із них, пише Іван Бондарев у Репортері.
Резервна резиденція
Дубно двічі пощастило ще й тому, що воно лежить на першокласній трасі Київ-Чоп, тож дістатись туди не становить жодних проблем. Історично цей регіон вважають Волинню, хоча адміністративно місто належить до Рівненської області.
Вперше згадка про місто Дубен зустрічається у 1100 році. Навколо росли дубові ліси, які й дали назву поселенню. Певний час воно входило до складу Галицько-Волинського князівства, а в ХIV столітті край підкорили литовці. Їхній князь Ягайло у 1386 році передав міста Острог і Дубно князю Федору Острозькому, нащадки якого прославили цю династію.
Історики досі не можуть точно сказати, звідки походить коріння Острозьких. Дехто вважає їх нащадками литовського князя Гедиміна, але частина дослідників виводить родовід від Данила Галицького. У будь-якому разі Острозькі були з дуже порядної родини.
У той час, коли Колумб відкрив Америку (1492 рік), князь Костянтин Острозький збудував Дубенський замок. Дерев’яне укріплення було тут і раніше, але в камінь замок одягнув саме Костянтин. Цей князь був Великим гетьманом Литовським, тобто міністром оборони і за службовими обов’язками часто воював з московитами. Спочатку отримав від них стусанів і потрапив у полон в битві при Ведроші, але згодом втік і у 1519 році розгромив москалів під Оршею.
Його син, Костянтин Василь, більше прославився на культурних фронтах: заснував Острозьку академію, запросив на роботу українського першодрукаря Івана Федорова, підтримував православні монастирі. Князі мешкали в Острозі, але у Дубно часто навідувались, вкладали гроші в розбудову фортеці, містечко вважалося другим центром їхньої земельної імперії.
Після згасання Острозьких замком володіли інші магнатські роди – Заславські, Сангушки, Любомирські. З кінця ХVIII століття Дубно, разом із Волинню, увійшло до складу Російської імперії, а від 1870 замок став державною власністю. За совітів тут була військова частина і браві вояки перетворили магнатську резиденцію на обдерту казарму. Від дев’яностих у замку діє заповідник, тривають реставраційні роботи, результати яких важко не помітити.
Замок королеви Бони. Кременець приваблює туристів камінням і легендами (ФОТО)
Тут був Тарас Бульба
Фортечні укріплення вражають і нині. Величезний сухий рів, порослий травою, запросто може слугувати полем для гольфу. Сіре каміння бастіонів із цегляною обмурівкою згори, кутова вежа-кавальєр, підйомний міст створюють ефект історичного занурення. Здається, що зараз просурмить трубач і з брами виїде надвірна князівська хоругва із магнатом на чолі.
Над в’їзною вежею поміщений картуш із гербами Острозьких і Заславських – власників замку. Багато ворогів обламали свої зуби о неприступну твердиню. Навіть знаменитий козацький полководець Максим Кривоніс не зміг здобути фортецю у 1648 році, хоча підкорив Кременець і Високий замок у Львові.
Героїчне минуле міста настільки захопило Миколу Гоголя, що саме у Дубні він розгорнув драматичні події повісті «Тарас Бульба». І це при тому, що письменник тут ніколи не був, лише чув оповіді знайомих істориків. До речі, напроти замку нещодавно встановили пам’ятник Тарасу Бульбі – найбільшу кінну статую України.
До теми: Замки просять допомоги. Чому прикарпатські пам’ятки не реєструються в Tinder
Сто грамів під канонаду
Промайнувши в’їзну браму, потрапляємо у довгий коридор із портретами власників на стінах. Тут же працює кав’ярня із фірмовою крамницею Дубенської кондитерської фабрики «Аметист». Її головним брендом є фрукти у шоколаді. Інжир, чорнослив, персик, курага, фінік, диня – усе тут.
Далі замкове подвір’я. Клітка з голубами, напевно, символізує магнатський пташник. Поруч стоять три старовинні гармати – натяк на те, що колись тутешня артилерія налічувала понад 70 стволів. Багато гармат звідси поцупили москалі, що на чолі з фаворитом Петра І Олександром Меншиковим зайняли замок під час Північної війни.
Князям Сангушкам довелось відновлювати артилерійський парк ледь не з нуля. Збереглись перекази про власника замку князя Януша, який дуже любив випити, а простіше – пиячив чорно. Водночас він муштрував замкову залогу ще й запровадив оригінальний ритуал. Оскільки князь лягав пізно і довго спав, робочий день в нього починався ввечері. Він продирав ясні очі, наливав вина і в халаті виходив на балкон палацу. Внизу його вже чекали драгуни, які виконували стройові вправи. Януш кричав німецькі команди, після чого вся замкова артилерія давала залп, а князь одним духом випивав повний келих.
Він навіть отримав у істориків сумнівні лаври «найбільшого п’яниці при дворі короля Станіслава Августа». Його борги були астрономічні, аби їх якось погасити, князь розпродавав маєтності та економив на власному війську. Якщо біля брами чатові мали більш-менш людські мундири, то охоронці дальніх бастіонів нагадували злидарів.
Майже метрополітен
Праворуч від брами стоїть палац Острозьких. Саме він дає Дубенській твердині статус замку, а не фортеці. По суті, замок це укріплене житло феодала, а фортеця – суто військовий об’єкт. Палац, споруджений у ХVII столітті, сьогодні зачинений – триває реставрація. Натомість для огляду доступні підвали, де представлені знаряддя тортур. За окрему плату туристам можуть влаштувати навіть театралізоване шоу.
Поруч є вхід до фортечних казематів – підземної частини бастіону. Їхні розміри вражають – не кожна станція київського метро може похвалитися таким розмахом. Кажуть, за радянщини ще існували нижні яруси, які вели до підземних ходів. Втім, коли солдатики почали бігати в самоволки, командування наказало залити все бетоном.
Гостей зустрічають фанерні фігури крилатих гусар на чолі з ротмістром, що вишикувалися уздовж стін. Далі хід роздвоюється: праворуч міститься арсенал із запасами пороху, муляжами гармат і холодної зброї. Напроти – склад харчів, з окороками, дерев’яними рибами та бочками уявного вина.
При вході до комори, за столом, заставленим наїдками, сидить манекен чоловіка у стародавньому одязі. Це Богдан Сусло, що славився відмінним апетитом. Очевидці згадували, що «на сніданок він з’їдав печене порося, гуску, два півні, волову печеню, три хлібини, круг сиру, випивав два гарнці* меду – з тим до обіду сидів, ніби нічого не їв».
*один гарнець дорівнює 3,28 л
Князі Острозькі пишалися ненажерою та залюбки демонстрували його гостям. Закінчив Богданчик погано – побився об заклад, що вип’є три діжки меду і… не зміг.
Весілля під загрозою
Після того, як австрійці загарбали Галичину, польський король перевів львівські контракти до Дубна. Це був величезний контрактовий ярмарок, що починався 7 січня і тривав цілий місяць. Сюди з’їжджались купці, банкіри, поміщики з багатьох країн, укладались мільйонні контракти. Якщо населення Дубна тоді становило 6000, то під час торгів зростало до 30 000.
На князів Любомирських, які тоді володіли містом, пролився справжній золотий дощ. Вони збудували розкішний палац, де приймали гостей, влаштовували бали та картярські баталії. Тепер палац активно відновлюють, частина приміщень використовується під музей. У бальній залі, куди ще не дістались реставратори, збереглися гіпсові карнизи з фігурками фавнів, що танцюють. Михайло Любомирський навіть запросив сюди польського короля, влаштувавши тому шикарне полювання на ведмедя. Розчулений монарх пожалував господаря генеральським чином, хоча сучасники жартували, що «князь Міхал краще грає на скрипці, ніж стріляє з пістоля».
А ось його син Юзеф виявився ще тим торговцем. Коли російський цар захотів викупити Дубно і створити там центр Волинської губернії, князь завалив таку ціну, що імператор не потягнув. У підсумку губернською столицею став Житомир, а Дубно перетворилось на провінцію.
Останнім пунктом екскурсії є вежа Беатка, що стоїть на лівому бастіоні, позаду палацу. Звідси відкривається чудова панорама на річку Ікву, яка прикриває замок з тилу. Є легенда, що 1577 року в Дубно готувались до весілля княжни Беати Дольської – племінниці Острозьких. Несподівано на замок напали татари, тож замість святкового столу гості опинились на фортечних стінах. Але дівчині дуже кортіло заміж. Вона піднялась на північний бастіон, навела гармату на ворожий табір та з першого пострілу знесла голову ханському сину. Перелякані татари відступили, весілля продовжилось.
Відтоді існує повір’я, що вежа, з якої стріляла Беата, виконує матримоніальні бажання. Дівчині треба торкнутися рукою решітки та загадати, за кого вона хоче вийте заміж, коли і скільки разів.
Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.