Поштівки празького видавництва Ледерера і Поппера у колекціонерів мають шалений попит і коштують не менш шалені гроші. Вони рідко трапляються, і кожна така листівка є маленьким шедевром графічного дизайну початку ХХ століття, пише Репортер.
Поштівка з колекції Олега Гречаника. Фото Ігоря Гудзя
На цих поштівках завжди багато людей. Однак не всі вони є мешканцями Станиславова. Ті особи, що на передньому плані, можуть трапитись на листівках із видами Чернівців, Львова чи Рацібора. Деякі колекціонери вважають, що в такий спосіб хитрі празькі видавці обходили авторське право. Вони наклеювали людські фігурки на чужі фото і випускали поштівки вже під своїм логотипом.
На тій, що представлена нині, бачимо південний бік або фіртель площі Ринок. Він складався з семи кам’яниць. Якщо рахувати зліва направо, то перші п’ять мали три поверхи, а дві крайні були двоповерховими. Усі споруджені після Мармулядової пожежі – на місці згорілих будинків. Кам’яниці виконані у стилі класицизму, якому притаманне чітке планування і симетричність просторових форм. До зовнішніх прикрас можна віднести ліпні карнизи та мистецькі решітки балконів, які розташовувались виключно на рівні другого поверху.
Типово для Станиславова ХІХ століття на верхніх поверхах тут були зйомні квартири, а внизу – торгові заклади. Більшість із них називались прізвищами власників: «Коппель Хорн», «Брати Гессель», «Елішер Лейтер», тож нам лишається тільки здогадуватись, чим там гендлювали. Хоча завдяки іншим станиславівським поштівкам дві крамниці вдалося ідентифікувати. У крайній лівій кам’яниці довший час містився «Склад нафти». Навіщо він був потрібен у центрі міста? Просто нафтою раніше називали гас чи керосин. Єдиним засобом освітлення помешкань тоді були гасові лампи, які треба було чимось заправляти. Тож нафтовий склад на Ринку був доречним.
З протилежного боку кварталу – у крайній правій двоповерхівці була «Дрогерія» – крамниця з ліками, на які не треба рецепту, а також із косметикою та побутовою хімією. «Дрогерія» належала Бернарду Фальку, чийсин Доло був справжнім шаховим вундеркіндом і в п’ять років легко обігрував дорослих шахістів.
Коли Станіслав окупували німецькі війська, заступником окружного старости, а водночас і комендантом міста став військовий інвалід з французьким прізвищем Бо (Beau). Він рішуче перекроював місто на свій смак, зносячи будівлі, які йому не подобались. У 1942 році Бо взявся за площу Ринок.
Ось уривок зі спогадів мешканця станіславського гетто Юлія Фоєрмана: «Відчувши смак до руйнування, комендант наказав зруйнувати цілий блок будинків, що стояв між Ринком і вулицею Барона Гірша… Руйнування йшло досить швидко, але вивезення вантажу через брак підвод стало проблемою. Тому проклали залізницю від Ринку через низку вулиць до багна, куди ручними візками звалювали вантаж. Працювали цілодобово. Для цього кількість робітників збільшили до 400 чоловік».
Символічно, що німці знищували єврейський квартал руками самих євреїв. Збереглося кілька світлин, де кам’яниці розбирають чоловіки з білими опасками на рукавах. Можливо, серед них були й колишні мешканці приречених будинків. Дерев’яні балки роздавали населенню на дрова – усім, крім євреїв.
«Стараннями» коменданта Бо площа Ринок збільшилась майже на третину – з 9667 до 13 500 м. кв. За совітів на місті зниклого кварталу влаштували сквер. Протягом 1999-2000 років площу реконструювали за проектом архітектора Ореста Коса. Тоді ж зробили умовне трасування фундаментів єврейських кам’яниць – у вигляді кам’яних огорож-лавочок.
І ще одне. Посередині Ринку, там де зараз фонтан «Яйце», колись страчували злочинців, а одного разу навіть спалили відьму.
