Станиславів почав «зростати вгору» лише наприкінці ХІХ століття. Раніше обличчя міста формували одно-двоповерхові будинки, а триповерхові кам’яниці можна було перерахувати на пальцях.
Одну таку хатинку ми бачимо на поштівці, яку випустило львівське видавництво «Кніжниця Атлас» у 1939 році, пише Репортер.
Поштівка з колекції Зеновій Жеребецького. Фото Романа Водвуда
Сьогодні вулиця Франка мало нагадує вулицю Камінського. Замість огородженого парканом майданчика бачимо сіру п’ятиповерхівку. Однак, це не банальна хрущовка. Будинок звели у 1962-му для персоналу обкому партії – водіїв, працівників спецїдальні, секретарок. У вісімдесятих на першому поверсі працювало популярне кафе «Медівня», інтер’єр якого робив Опанас Заливаха. А на місці одноповерхового будинка тепер корпус обласного фтизіопульмонологічного центру, споруджений у 1976 році за проектом Лукії Лукомської. Ви, напевно, вже здогадались, що мова піде не про лікарню. Нас цікавить довга біла «стодола», яка вже у 1930-х виглядала занедбаною. Та якби вона зберіглася до наших днів, то була б у переліку пам’яток історії. І ось чому.
У 1880-х будинок на Камінського належав подружжю Копєрніцьких. Глава сім’ї – пан Францішек – народився у 1825 році на Правобережній Україні, що входила до складу Російської імперії. Він обрав кар’єру військового і швидко дослужився до штабс-капітана піхоти. У 1850-му Францішек одружився з 24-річною Агрипиною – донькою Яна Конта Гіллера, який був бургомістром польського містечка Опатовек. Після того, як у молодят народилась донька, спалахнула Кримська війна, і штабс-капітан вирушив на фронт зі своїм полком. А його дружина із немовлятком на руках поїхала до Одеси, аби бути ближче до чоловіка.
Після війни подружжя поневірялося віддаленими гарнізонами, поки у 1862-му майор Копєрніцький не подав у відставку. Наступного року в Польщі вибухнуло антиросійське повстання, і наш герой включився у визвольну боротьбу. Керівники повстанців зважили на його бойовий досвід, присвоїли чин підполковника, а згодом і полковника. Пан Францішек виконував обов’язки начальника штабу генерала Тачановського, був військовим начальником Піотрковського, Серадзького, Велюнського і Каліського повітів, брав участь у боях під Здунською Волею та Седзійовицями.
Після придушення повстання Коперніцькі жили в еміграції у Пруссії, Швейцарії, Румунії, доки не осіли у австрійській Галичині. Відомо, що у 1869-1874 роках Францішек мешкав у Станиславові, де працював на підприємстві будови крайових доріг. Потім подружжя перебралося до Кракова, а звідти – до Нового Сонча. Але на початку 1880-х станиславівський бургомістр Ігнацій Камінський пропонує Коперніцькому посаду директора міської каси ощадності, він знову повертається сюди і працює до самої смерті в 1892 році.
Втім, найвідомішим мешканцем будинку на Камінського був квартирант – рідний брат Агрипини – Агатон Гіллер. Його біографію нині вивчають на уроках історії Польщі. Під час Січневого повстання 1863-1864 років Агатон увійшов до складу повстанського проводу, а після загибелі його керівника півтора місяця виконував обов’язки Голови Національного уряду. З 1884 році жив у Станиславові, став першим редактором культової газети «Кур’єр Станиславовський». Помер у 1887-му від запалення легень. Незабаром на будинку встановили меморіальну дошку…
При визволенні міста від німців у липні 1944-го група радянських солдат просувалася вулицею. Один із червоноармійців помітив на будинку дошку зі словами «A. Giller». Він не володів польською мовою і гадки не мав про Січневе повстання. Тому просто вигукнув – «Ах ты бл…дь, и здесь Гитлер!» – і роздовбав дошку прикладом автомата.
