Нинішня вулиця Січових Стрільців не дуже подібна на себе колишню – вулицю Собеського 1905 року. Із трьох споруд на передньому плані поштівки донині без змін дійшла лише одна – середня, № 14. Правіше стояв будинок з колонами, що належав Озіяшу Егеру, пише Репортер.
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна. Фото Ігоря Гудзя
Кількома роками пізніше він його перебудував, і в радянські часи там працював дитячий кінотеатр Шевченка. З іншого боку був двоповерховий готель «Центральний», який згодом викупило греко-католицьке єпископство і збудувало готель «Австрію», що тепер називається «Дністер». Втім, об’єктом нашого зацікавлення є темний будинок посередині.
У XVIII столітті ця вулиця була частиною Тисменицької дороги і вздовж її парного боку стояли невеличкі хатинки. Власника однієї з них ми знаємо завдяки перепису 1822 року. Його звали Ян Рааб. Цікаво, що всі подальші господарі теж були євреями. Надалі садибою і земельною ділянкою довший час володів Мойзес Штейн. А в останніх роках ХІХ століття будинок придбав Артур Остерман, який у 1900-му спорудив невелику, але цілком пристойну двоповерхову кам’яницю.
У плані вона Г-подібна, сильно видовжена у бік подвір’я, має чотири вікна по фасаду, за характером побудови належить до архітектури еклектизму. Невмолимий час вніс у зовнішній вигляд будинку свої корективи. Масивний балкон втратив усі прикраси і нині мало відрізняється від балкону радянської багатоповерхівки. З даху зникла балюстрада із масивними вазами. Перший поверх займають різні комерційні заклади, але якщо раніше тут було чотири входи, то сьогодні лише два.
Однак повернемось до першого власника кам’яниці. У 1850-1860-х роках станиславівським округом керував грізний староста, німець Георг Остерман. Може, він доводився батьком чи дідом нашому герою? Ні, оскільки Артур Остерман був юдеєм, тож просто однофамілець. У документах Артур Остерман значиться як доктор права і працював він адвокатом. До речі, працював успішно. Так, у 1900 році в станиславівському суді розбирали гучну справу аферистів Курки і Екштейна. Першого захищав адвокат Лорш, іншого – Остерман. Після тривалих слухань судді відправили Курку на п’ять років до в’язниці, а Екштейна… визнали невинним. Добра юридична репутація пропорційно впливала на гонорари, тому адвокат вже у 1910 році мав власний телефонний номер – 76.
Крім адвокатської практики, прибуток Остерману приносили орендарі. Нагорі було чотири квартири, в одній з яких мешкав сам власник, а внизу працювали крамниці. На поштівці бачимо рекламу Володимира Домбровського, який був відомим шевцем і тримав тут великий магазин взуття. Пізніше цей чоботар стане міським головою.
У 1911 році будинок ледь не викупило українське єпископство, яке за 240 000 корон вже придбало сусідній готель. Остерману запропонували 170 тисяч, але оборудка не відбулась.
А в наступному році у пана Артура з’явився конкурент. Газета «Кур’єр Станіславовскі» надрукувала оголошення, що в кам’яниці Остермана відкрив свою адвокатську канцелярію доктор Герман Фішлер.
Після Першої світової згадуються вже інші власники будинку. У 1924-му за 22 500 злотих від Кароліни Рост нерухомість відкупив Міхал Шорр, купець, єврей, 1878 року народження. Він мешкав у квартирі № 4 і володів спорудою до приходу перших совітів.
В радянський період там працювала перукарня, яка функціонує й досі. А у двотисячних, у під’їзді кам’яниці відкрилась антикварна крамниця «Старі речі». У листопаді 2012-го стався скандал. Власник приміщення, Зіновій Гаран замінив старовинні дерев’яні двері на китайський коричневий пластик. Символічно, що добро на заміну дав керівник обласної культурної спадщини Андрій Давидюк. Автентичні двері, напевно, давно продані, хоч у місті поговорюють, що вони й досі стоять у гаражі власника.
