На перший погляд, принаймні справа, різниця між старою поштівкою і сучасним фото не така вже й велика — і там, і там, праворуч стоїть висока кам’яниця. Та якщо придивитися, це зовсім різні будинки.
Споруда з поштівки до наших часів не дійшла — була знищена століття тому, пише Репортер.
Поштівка з колекції Олега Гречаника. Фото Ігоря Гудзя
Згідно з переписом 1822 року, там була вільна площа, що належала містянину Кшечуновичу. У 1840-х до Станиславова приїхала заможна єврейка Хане Ланди, яка звела велику триповерхову кам’яницю. І не одну! Їй також належав довгий будинок, що примикав до зазначеного і поділяв теперішній Вічевий майдан на дві половини. Комплекс споруд пані Ланди довго був найбільшим «спальним районом» Станиславова. Важко визначити точну дату спорудження кам’яниць, але якась з них вже згадується у першій міський історії Грибовича 1847 року.
Із самого початку будинок планувався як прибутковий. Верхні поверхи відводились під квартири (для заможних клієнтів) і мебльовані кімнати (для пролетаріату), а внизу містились різноманітні крамнички. Паралельно Хане Ланди мала власну успішну фірму швейних товарів. Але, як і більшість тогочасних багатіїв, ця жіночка час від часу робила добрі справи. Наприклад, у 1875 році вона пожертвувала значну суму в 500 флоринів на будівництво сиротинцю. До благодійної акції також долучилися чинний бургомістр Ігнацій Камінський та його заступник Валерій Шидловський.
І хоча Хане Ланди опікувалась долею сиріток, своїх квартирантів вона тримала у чорному тілі. Газета «Хроніка Станіславовска» за 1885 рік пише, що подвір’я її будинку було завалено сміттям і повз нього неможливо було пройти, не затуливши носа. І це в самому центрі міста!
Про зміну власника ми довідаємося з перепису 1900 року, де господарем кам’яниці на чотири сім’ї, що на вулиці Собеського, 17, значиться вже Пінкас Якуб Горовіц, капіталіст. А що стало з Хане Ланди? Може, померла. У травні 1899-го її фірма швейних товарів була офіційно закрита і вилучена з реєстру підприємств.
На поштівці початку ХХ століття добре видно купу оголошень на торцевій стіні будинку. Вони там не випадково. Тоді у кам’яниці містилось «Бюро слуг» Максиміліана Кудловського. Краєзнавець Олена Бучик зазначає, що раніше знайти порядну хатню працівницю становило цілу проблему. На ринку праці переважали дівчата з села, малограмотні, не обізнані з тонкощами етикету. Дехто крав у господарів харчі та гроші, були навіть служниці з… венеричними хворобами. Уявили собі подібну кухарку?.. Тож, аби не ризикувати, заможні міщани звертались у спеціалізовані контори, де їм підбирали кваліфіковану прислугу.
Можливо, Пінкас Якуб швидко зрозумів, що йому дісталася стара руїна ще й зі смердючим подвір’ям, а може, ще з якихось причин, але проблемної нерухомості він спробував позбутися. «Кур’єр Станіславовскі» за 5 вересня 1909 року подає оголошення про ліцитацію, тобто аукціон. Власник виставив на торги земельну ділянку загальною площею 2885 метрів квадратних. На ній стояв великий триповерховий будинок, що мав чотири фасади, які виходили на плац Гізели (східна частина Вічевого майдану), вулицю Сапіжинську (Незалежності), Смольки (Бачинського) і Собеського (Січових Стрільців), та займав площу 1660,68 квадратів. На цій же парцелі розміщувався значно менший двоповерховий будинок (площею 183,92 м2) — на розі вулиць Смольки й Собеського. Його теж можна побачити на старій поштівці, нині там пізніша австрійська кам’яниця.
Свою нерухомість Горовіц оцінив у 312 601 корону і 50 геллерів. З цієї цифри торги почались і на ній же скінчилися, адже покупців не знайшлося. І дуже скоро пан Пінкас гірко шкодував, що не скинув ціну. Під час Першої світової будинок згорів. Руїни за безцінь купила греко-католицька капітула, яка згодом вигідно перепродала їх місту. Сьогодні на місці будинку Хане Ланди автобусна зупинка.
