До 1951 року в радянській Україні, в Донецькій області, жили ньюйоркці. Справжні. Адже їхнє селище було названо на честь найбільшого американського міста, пише НВ.
І лише холодна війна згубила це ім’я — указом Верховної ради УРСР населений пункт перейменували у Новгородське.
На момент зміни вивісок в українському Нью-Йорку вже майже не залишилося предків його засновників — німців-менонітів. Радянська влада знищила церкви й більшість будівель, які створювали європейський колорит селища. А з початком радянсько-німецької війни за наказом Сталіна від 5 вересня 1941 року всі місцеві етнічні німці були заслані в трудові табори або депортовані за Урал.
Зручні німці
Німецькі поселення в Україні стали з’являтися в кінці XVIII століття після указу імператриці Катерини II, яким вона запрошувала європейців на малозаселені землі в нижньому Подніпров’ї і на Чорноморському узбережжі. Наймасовішою була еміграція з Німеччини — звідти приїхало багато протестантів-менонітів. Найбільша їхня колонія з’явилася на козацькому острові Хортиця. Це про неї Тарас Шевченко написав: «І на Січі мудрий німець картопельку садить».
У 1877-1878 роках хортицькі меноніти купили у графині Голіциної 32.200 десятин (понад 35 тис. га) чорноземних ділянок на березі річки Кривий Торець. Обійшлася ця угода у 929 тис. руб. золотом. Це при тому, що тоді за дійну корову давали 2,5 руб. Після купівлі-продажу на нові землі переселилися 244 німецьких сім’ї.
Ливарний цех заводу Якова Нібура, фото початку 1900-х років
Заробити такі гроші менонітам допомагала їхня релігія. Цей протестантський рух заснував ще в ХVI столітті голландський богослов Менно Сімонс. Його представники були досить вигідним демографічним вливанням для Російської імперії. У сім’ях менонітів нерідко народжувалося до 20 дітей, оскільки, за їхніми переконаннями, численне потомство було свідченням божественної прихильності.
А ще ці переселенці були педантично законослухняні. Так, коли брати Тіссен вирішили відкрити школу для дівчаток на свої гроші, вони цілий рік чекали дозволу з Петербургу на її будову.
Також меноніти вчасно і сповна платили податки і всіляко демонстрували свій пацифізм. Небажання брати в руки зброю, коли на історичній батьківщині їх закликали в діючу армію, і спровокувало масову міграцію прихильників вчення Менно з Німеччини.
Авторство американської назви селища приписують двом людям. Донецький історик-краєзнавець Олександр Дингес, нащадок перших мешканців Нью-Йорка, називає Якова Унгера, який побудував у містечку перший паровий млин, і Якова Нібура, піонера сільськогосподарського машинобудування. Перший відвідав США в 1880-х і зачарований американським мегаполісом став називати своє селище Нью-Йорком. А другий затвердив цей топонім вже офіційно. Нібур був одружений на американці, молодшій за нього на 19 років. Щоб вона не сумувала за батьківщиною, він подарував їй у 1891 році грамоту, підписану головою Катеринославської губернії, що відтепер німецька колонія № 4 носить ім’я заокеанського міста.
Вражаючою була самоорганізація українських ньюйоркців та їхні благодійні традиції. Більшість житлових будівель були власністю всієї громади селища. У перші десятиліття меноніти побудували 412 казенних будинків. Вони призначалися для запрошених фахівців — інженерів, вчителів, лікарів.
На всю округу славилася аптека братів Олів’є. Вона являла собою справжню лабораторію, де, крім фармацевтів, працювали медики, які виїжджали на виклики до хворих у віддалені села. У власників аптеки був список категорій пацієнтів, які отримували ліки за пільговими цінами або взагалі безкоштовно. Коли в Російській імперії у 1905 році спалахнула революція, в Нью-Йорку виникли загони самооборони, які захищали підприємства, і передусім аптеку Олів’є.
Знаковою фігурою для Нью-Йорка був Нібур. У 1889 році він запустив завод сільгосптехніки. Обладнання для підприємства закуповувалося в Європі та США. На ньому працювали 2 тис. робітників. Жатки та плуги розходилися по всій імперії. У 1910-х завод давав 3,5 млн руб. річного чистого прибутку.
Прибиральна машина початку ХХ століття, вироблена на заводі Якова Нібура. Власник підприємства сам брав участь у розробці техніки
Оборонний об’єкт
З початком Першої світової війни Нью-Йорк став об’єктом уваги імператорського дому. В той час для виробництва вибухівки в Росії використовували нафталін. Його отримували з кам’яновугільної смоли, яка добувалася при коксуванні вугілля. До моменту початку війни в імперії виробляли 1000 тонн нафталіну. А для успішних боїв його потрібно було у 2,5 рази більше.
У 1915 році нью-йоркські німці-підприємці виграли державний конкурс на будівництво заводу, який забезпечував би армії вибухівку. Меноніти виявили небачений патріотизм стосовно Росії, незважаючи на те, що основним супротивником у війні була їхня історична батьківщина — Німеччина. Завод побудували в рекордні терміни, і вже наступного року він виробляв необхідні обсяги нафталіну. На його відкриття прибули військовий міністр Олексій Поліванов і брат імператора князь Михайло Олександрович.
Червоний каток
Жовтневий переворот 1917 року і Брестський мир, за яким Росія виходила з війни, пройшлися по Нью-Йорку катком. Містечко кілька разів переходило з рук в руки. Денікінців змінювали червоні, яких витісняли війська німецького кайзера. Особливими безчинствами відзначилися більшовики, які грабували та розстрілювали населення.
Барон Евальд Еннс ще в 1890-х заклав у Нью-Йорку парк, для якого замовляв саджанці по всьому світу. Коли селище зайняли червоні, вони почали вирубувати парк на дрова. Еннс звернувся до солдатів з проханням залишити рідкісні породи дерев і взяти колоди, що лежали осторонь. Таке зауваження розлютило червоноармійців — вони розстріляли барона в його ж парку. Тіло викинули у ставок, де воно плавало ще довгий час, оскільки односельці боялися його поховати.
Машинне відділення на заводі Нібура. Підприємство забезпечувало роботою понад 2 тис. жителів Нью-Йорка і навколишніх сіл
Від Генріха Хамма, власника найбільшого міського магазину, більшовики вимагали знищити всі книги богословського змісту. Коли він відмовився виконати наказ, його теж розстріляли.
Після укладення Брестського миру, Росія зобов’язувалася сплатити Німеччині 5 млрд руб. контрибуції. Грошей у більшовицького уряду не було, і кайзерівські війська, що дійшли до Донбасу, не гребували розбирати промислові підприємства. Історик Олександр Дингес стверджує, що з нафталінового заводу в Нью-Йорку вивезли все обладнання — залишилося лише кілька плавильних печей. Якщо на момент відкриття підприємства на ньому працювали понад 2 тис. робітників, то в 1923 році залишилося три працівники і сторож. Приблизно та сама доля чекала завод Нібура.
Вихованці дитячого садка селища Новгородське, яким став Нью-Йорк у 1951 році, фото початку 1950-х. Багато мешканців містечка досі називають його Нью-Йорком
Однак справжня катастрофа для мешканців Нью-Йорка настала в 1930-х. У Донецькій області (тоді Сталінській) лише за 1937-1938 роки розстрільні вироки і багаторічні терміни в таборах отримали майже 300 тис. людей. Репресували тоді й за національність — постраждали 22,4 тис. німців.
А в 1941-1942 роках майже всіх етнічних німців — а їх на початку ХХ століття в Російській імперії було 2 млн — як потенційну п’яту колону розкидали по таборах ГУЛАГу. Нерідко солдатів-німців відкликали з фронту і відправляли у заслання. Врятуватися вдавалося тільки деяким менонітам, які змогли довести, що вони голландці. Донецькі краєзнавці стверджують, що після війни в Нью-Йорку залишилося тільки 30 німців.
Нафталіновий завод частково вивезли в Узбекистан і після розгрому Німеччини на залишках підприємства організували виробництво фенолу. Цю речовину використовують у виробництві формальдегідних смол і штучних тканин. Після того як у 2008 році підприємство увійшло до бізнес-імперії Ріната Ахметова, 95% його продукції йде на експорт.
Працівники автопарку Новгородського. Плакат за їхніми спинами закликає боротися за виконання рішень ХХ з’їзду КПРС 1956 року. До того часу в селищі жили лише 30 німців, предки яких його заснували
