Репортер продовжує публікувати матеріали із запасників Івано-Франківського краєзнавчого музею.
Ця добірка охоплює 1939-1945 роки, коли наше місто опинилось у вирі Другої світової війни.
Перші совіти
1 вересня 1939 року німці напали на Польщу. За пару тижнів бої вже точились навколо Варшави, і тут у спину полякам вдарив СРСР. Кремль пояснив вторгнення тим, що польський уряд розпався, тож Червона армія мусить взяти на себе турботу про захист життя і майна мешканців Західної України та Білорусі.
17 вересня «захисники» перейшли кордон, а через два дні зайняли Станиславів. Разом із військовими місто наводнили представники НКВС, партійні чиновники та їхні родини.
Ця світлина підписана як «Соколов В. І.». За петлицями на комірі можна стверджувати, що фото зроблене десь між 1939-1941 роками. Точне місце зйомки визначити не вдалось.
Щодо самого Соколова теж багато питань. Це один з представників нової влади, яку місцеві одразу охрестили совітами. Не зразу можна було визначити, військовий це чи радянський – адже одягались вони майже однаково.
До того ж, багато цивільних організацій мали воєнізовану структуру та носили однострої – наприклад, залізничники.
Цей цілий Соколов одягнений у галіфе, гімнастерку й кашкет, а на грудях має кілька нагород, серед яких видно орден Червоної Зірки. Його запровадили у 1930 році й до Другої світової цим орденом нагороджували не часто. Схоже, Соколов встиг повоювати в Іспанії або Монголії, або Фінляндії. Звісно, СРСР, як і нинішня Росія, був мирною країною, тож «боровся за мир» як тільки міг і де тільки міг.
Втім, Сталін намагався хоч якось узаконити анексію Західної України та Білорусії в очах світової спільноти. Для цього анонсували створення тимчасового органу влади – Народних Зборів Західної України. Представників туди обирали голосуванням, тож виборам передувала масивна пропагандистська кампанія.
11 жовтня 1939 на площі перед поштамтом відбувся міський мітинг, присвячений виборам до Народних Зборів (на фото). Тоді головна пошта області ще не мала правого крила та вежі телефонно-телеграфної станції, відтак площа була значно більша і слугувала традиційним місцем усіляких урочистей.
Фішкою совітів була зовнішня агітація. Стіни прилеглих будівель прикрасили портретами Сталіна, Молотова, Ворошилова та лозунгами на кшталт «Хай живе великій Сталін!». Цікаво, що деякі написи дублювалися польською.
Людям, яких зігнали туди з усього міста, вручили транспаранти та наполегливо вказували з високої трибуни, за кого треба голосувати. І вони проголосували. Вибори відбулися 22 жовтня, а через шість днів Народні Збори у Львові прийняли декларацію про входження Західної України до складу СРСР.
Краєзнавчий музей відкриває фонди: невідомі світлини Станиславова (ФОТО)
Візит губернатора
За два неповних роки совіти повністю себе дискредитували, тож коли Галичину окупували німці, за більшовиками ніхто не плакав. Радянська влада запам’яталась численними арештами, насаджуванням колгоспів, порожніми полицями крамниць, русифікацією та утисками церкви.
Від німців чекали змін на краще. Були навіть сподівання на відновлення української державності. Але чуда не відбулось. Окуповані українські території нацисти поділили на дві частини – рейхскомісаріат «Україна» та дистрикт «Галичина», який приєднали до польського Генерального Губернаторства.
На чолі губернії стояв Ганс Франк, що мав ступінь доктора права. 22 жовтня 1941 року губернатор приїхав до Станиславова. Мемуарист Василь Яшан писав, що «доктор Франк з численним почотом (почет, свита – авт.) приїхав окремим поїздом о 9-ій год. ранку, а від’їхав після 16-ої год. Були промови, дари, дефіляда, академія в театрі».
Саме момент вручення дарів зафіксований на цьому фото. Якийсь лисий дядько в оточенні двох селянок протягує губернаторові коровай. Франк стоїть у чорному шкіряному плащі, праворуч від нього очільник дистрикту Галичина Карл фон Ляш, ліворуч – станиславівський окружний староста Гайнц Альбрехт.
Підписано фото у кращих традиціях радянської пропаганди: «Зустріч українськими буржуазними націоналістами німецьких фашистів».
Свято серед руїн
27 липня 1944 року Червона армія вибила німців із Станиславова, який ще до війни перейменували на Станіслав. Житлові квартали постраждали не сильно, чого не скажеш про промислові об’єкти.
Наприклад – паровозоремонтний завод. На світлині 1944 року бачимо один з його знищених цехів. Робітник Йосиф Лесюк згадував, що при відступі фашисти підірвали вагонний цех і зруйнували перекриття інших корпусів. Також німці влаштували тут кілька вогневих точок, які методично подавляла радянська артилерія, а потім закидали гранатами штурмові групи. Одним словом, заводу добряче дісталося з обох боків.
Через стратегічну важливість підприємство почали відновлювати вже 28 липня. Між іншим, до відбудови активно залучали німецьких військовополонених.
Свого часу німці ледь не знищили ратушу, яка муляла очі коменданту зі смішним прізвищем Бо. Він наказав підірвати магістратську споруду, але бетонний каркас витримав – завалилось лише одно крило. Ось такою понівеченою, з вибитими вікнами, застали ратушу радянські війська. Восени 1944 року на її фоні знявся інженер-полковник Мінас Шахназарян.
Більш ніж розлогий підпис інформує, що Мінас Баласович був автором фотознімків зруйнованої фашистами станиславської ратуші, а також керував роботами з очистки міста від вибухонебезпечних одиниць та будівництва спецспоруд. Можливо, саме його підрозділ збудував бомбосховище та склади цивільної оборони у підземеллях ратуші.
Німці підписали остаточний акт капітуляції 8 травня 1945 року о 22.43 за європейським часом. У Москві тоді вже було 00.43 9 травня. Того самого дня по всіх містах СРСР пройшли мітинги з нагоди завершення війни.
У Станіславі такий теж відбувся – на фото зверху. Величезний натовп солдат, офіцерів і цивільних заполонив площу Жукова – саме так тоді називався теперішній Вічевий майдан. На фото видно багато військових із зброєю. Воно й не дивно, адже на Прикарпатті продовжувала боротись УПА. І совітам тут доведеться жити зі зброєю аж до початку п’ятдесятих років.
Автор: Іван Бондарев
Автор дякує директору Івано-Франківського краєзнавчого музею Галині Беднарчик за надані матеріали
Де у Станиславові був арсенал і чому він не став окрасою Франківська (ФОТО)
