«Репортер» продовжує спецпроект «Станиславів у Першій світовій». Цього разу розповімо, як місту жилося під росіянами.
Про це можна дізнатися, зокрема із трохи адаптованого звіту станиславівської вищої реальної школи (тепер у цьому будинку — стоматфакультет медуніверситету, що на стометрівці). Про навчання у звіті небагато — більше про війну. Отже…
Окупаційна влада поспішила заспокоїти мешканців Станиславова та закликала всіх повернутись до мирної праці. Незважаючи на мобілізацію, вчителів у реальній школі вистачало, тож дирекція вирішила розпочати новий навчальний рік. 1 жовтня за парти сіли 132 учні.
«Свято знань» тривало аж вісім днів. За наказом львівського генерал-губернатора графа Бобринського всі школи в окупованій частині Галіції зачинялися «до особого распоряжения». Коли воно вийде, ніхто не знав. Приміщення реальної школи опечатали, а невдовзі там розмістили військовий шпиталь. Першим ділом поранені пустили на розпалення печей шкільну бібліотеку та вчинили погром у кабінеті фізики. Директор просив шпитальну обслугу втрутитись, але отримав таку відверту відповідь, що почервонів і пішов. Пізніше він таки вмовив лікарів взяти під охорону залишки навчально-матеріальної бази.
Між тим викладачі залишилися без роботи. Їх викликали до комендатури, де взяли на облік. Чиновники дивувалися, що у маленькому Станиславові вчителів більше, ніж у середньостатистичній російській губернії. На тому все й скінчилося. Багато викладачів виїхали в села, де було легше прогодуватися, хтось перебивався випадковими заробітками, хтось продавав особисті речі на чорному ринку.
Школярі перенесли окупаційну кризу незрівнянно легше, ніж їхні наставники. Вони торгували на вулицях цигарками, запальничками, чаєм і газетами. Дехто найнявся у підручні до столярів, слюсарів і фермерів. Спритніші зайнялися фотографією, заробивши на цьому непогані гроші. А найбагатші наймали приватних вчителів і продовжували навчання на дому.
