Станиславів 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski.
Продовження серіалу. Попередні серії:
«Самогубство під час опери й інші культурні події»
«Кров у лазні й наближення виборів»
«Крадіжки грошей, «польські євреї» та ксьондз-колонізатор».
Кінець січня 1907 року видався надзвичайно суворим: у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) стовпчик ртутного термометра опустився до позначки мінус 25 градусів за Цельсієм, а в карпатській Ворохті зафіксували ледь не арктичний мороз – аж 36 градусів нижче нуля. За таких погодних умов траплялися різні нещастя та прикрі ситуації: запізнювалися або й не виходили в рейси поїзди, через необачне використання пічного опалення виникали пожежі. А деякі тогочасні газети навіть публікували «фейкові» новини про замерзлих на смерть мешканців міста.
Джерело: Збруч
Ворохта. Вигляд з гори Магури.
Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, різке похолодання після кількох днів відлиги почалося в суботу, 19 січня, коли стовпчики термометрів вперше зафіксували температуру нижче двадцяти градусів морозу, а в середу в місті вже було мінус 25. «Причому дув сильний вітер, прибільшуючи дошкульність холоднечі», – зауважили газетярі.
Ще холодніше тоді було у Карпатах. Як повідомляли крайову Дирекцію залізниць, розташовану у Станиславові, начальники станцій залізничної вітки, яка вела вглиб гір – до Вороненки, температура повітря у Надвірній у середу, 23 січня становила 27 градусів морозу, у Делятині – 23, у Яремчі – 28, а найхолодніше було у високогірній Ворохті, де термометри показали 36 градусів нижче нуля.
У таку люту зиму працівникам деяких залізничних станцій справді не залишалося нічого іншого, як лише спостерігати за ртутним стовпчиком у термометрах. Скажімо, від суботи, 26 січня, на лінії Станиславів–Гусятин (після Другої світової війни через демонтаж частини колії ця лінія перетворилася на Бучач–Гусятин – Z.), а також на деяких інших напрямках зовсім перестали курсувати потяги. «Через великі морози на лінії Львів-Чернівці швидкі потяги запізнювалися щоденно на кілька годин», – повідомляла газета.
Зокрема, потяг зі Львова, який мав прибути до Станиславова о чверть на шосту годину ранку, запізнився аж на три години. У Ходорові було виявлено пошкодження однієї з осей спального вагону. На станції вагон довелося відчепити, а його пасажири змушені були у двадцятиградусний мороз перебратися у вагони 1-го і 2-го класів, де, як писав Kurjer Stanisławowski,«відразу зчинилася велика тиснява та замішання».
Небачені морози стали причиною чуток, які поширила львівська соціалістична газета Głos, про замерзлих людей на вулицях міста. Kurjer Stanisławowski спростував цей тогочасний «фейк», зауваживши, зокрема, що є неправдою, буцімто, у Станиславові біля порохового складу знайшли вояка, який замерз на смерть.
Та навіть якщо серед людей жертв від морозів не було, то деякі будинки в місті таки постраждали. Через необачне використання пічки сталася пожежа у кам’яниці Кіршнера на вулиці Потоцького (тепер – Лесі Українки): на меблі потрапила іскра з металевої грубки, якою грілися у робітні дамських капелюшків, що належала якійсь Реґіні Махлер. Дим із сусіднього магазину Берковича зауважила пожежна охорона близько 11 години вечора і вчасно загасила вогонь. Збитки, як зазначила газета, були незначними.
Значно більше шкоди наробив вогонь в одному з будинків біля нещодавно збудованого пасажу братів Гартенберґів. Розмір відшкодування збитків у Краківському страховому товаристві становив 40 тисяч корон. А призвідцем пожежі став тутешній сторож, який у п’ятницю над ранок зауваживши, що у трубах будинку замерзла вода, спробував їх розігріти і необачно пустив «червоного півня».
«Очевидно, використовував для цього віхті соломи і робив це так необережно, що на горищі поширився вогонь, який охопив дахове перекриття цієї великої кам’яниці», – описував цей випадок Kurjer Stanisławowski.
Гасити вогонь, який близько дев’ятої години ранку почав вихоплюватися з віконечок на горищі та з-під бляшаного даху будівлі, прибули аж три пожежні дружини – головна міська з паровою помпою, добровільна пожежна охорона з приміського Княгинина та залізничні пожежники. Ба більше, діяльну участь у рятувальній операції взяв безпосередньо бургомістр Артур Німгін, який зв’язався з командою військового гарнізону і домовився, щоби з артилерійського полку надали коней для перевезення бочок із водою та солдатів для обслуги водяних насосів.
Інтер’єр пасажу Гартенберґів після пожежі
Боротися з вогнем у Станиславові довелося цілий день, але завдяки «енергійним і добре відпрацьованим», як писала газета, діям пожежників вдалося не допустити поширення вогню з горища до помешкань на другому поверсі. Лише близько дев’ятої години вечора пожежу загасили. Кажуть, вона тільки пішла на користь місту: брати Гартенберґи перебудували кам’яниці з боку пляцу Франца Йосифа (тепер – Вічевий майдан) і вони стали справжньою окрасою міста, поки не розвалилися від артобстрілів Першої світової.
Але того тижня Артур Німгін не лише рятував місто від пожеж, а ще й головував на засіданні маґістрату. У четвер, 24 січня, міські райці розглядали одне з «вічно зелених» питань – облаштування вулиць, тротуарів і доріг у місті. На засіданні розглянули бюджет ремонтних робіт на 1907 рік й ухвалили створити ще одну посаду помічника для чиновника, відповідального за стан доріг, з призначенням річного окладу у 1200 корон. У той час середня платня становила 100 корон на місяць, а, як повідомляв у одному з оголошень Kurjer Stanisławowski, за одну корону можна було у Станиславові купити 20 яєць.
На цей рік міська влада запланувала розширити вулицю Кілінського (нині – Лепкого), яка вела від вокзалу до центральної вулиці міста – Сапєжинської (тепер – Незалежності), прокласти тротуари на цілій низці вулиць, які розходилися від середмістя, зокрема, облаштувати хідник на Бельведерській біля кам’яниці Меллерів, а сам будинок, який перебував в антисанітарному стані і був місцем притонів, доручили оглянути працівникам поліції та санітарної служби.
Вулиця Кілінського
Вулиця Бельведерська
Також у місті мали прокопати два нових канали – в кінці вулиці Зосина Воля (тепер – Коновальця) і в алеї вулиці Липової (тепер – Шевченка).
Для проведення ремонтних доріг запланували придбати новий, ще тяжчий за наявних паровий каток для трамбування бруківки на вулицях.
Дорожні роботи з паровим котком
Тим часом мешканці Станиславова обурювалися дивною неквапливістю тутешнього поштово-телеграфного зв’язку. «Депеша, відправлена з Тисмениці в середу о 4-й годині пополудні, була доставлена адресатові тільки о 8-й годині вечора. Не надто спішно, якщо врахувати, що поїздка кіньми із Тисмениці до Станислава займає три чверті години, а в телеграмі було вказано адресу особи із вказанням не тільки вулиці, але й номеру дому!» – іронічно нарікав Kurjer Stanisławowski.
Ще одного дописувача до станиславівської газети роздратувала німецькомовна вивіска, яку він побачив на розі вулиць Фердинанда і Седельмеєрівської (тепер – перехрестя Низової та Новгородської, неподалік знаменитої, найдавнішої в місті лазні). „Eisen-Fabriks-Niederlage der k. k. Huttenverwaltung in Pasieczna”, – повідомляв напис над входом до закладу, дотичного до залізоплавильної галузі. «Невже в цісарсько-королівському управлінні гут заліза у Пасічній не знають, що Станиславів розташований в Галичині, а не в Прусії, тож напис має бути польською мовою?» – єхидно зауважив дописувач.
Не оминула газета польської громади Станиславова відпустити шпильку на адресу заїжджої знаменитості, співака Віденської опери Еріка Шмедеса, повідомивши подробиці скасовання концерту, жадібною до грошей «зіркою» концерту.
Ерік Шмедес у сценічному вбрані
Мовляв, Шмедес, який за день до того концертував у Чернівцях, приїхав на вокзал у Станиславові і відразу поцікавився в організаторів гастролей, чи є в касі 900 корон. Дізнавшись, що квитків було продано лише на 575 корон, він навіть не виходячи з потяга скасував концерт і поїхав назад до Відня. «Треба зауважити, що кошти на проведення концерту в Станиславові обійшлися би щонайбільше у 125 корон. Тож пан Шмедес не захотів заспівати у Станиславові 6 пісеньок за 450 корон. Добре дурити, коли приступає, – каже руське прислів’я», – несподівано резюмував Kurjer Stanisławowski (збірки українських приказок підказують, що насправді “добре дурІти”).
Сталося тими днями також декілька дрібніших трафунків.
У понеділок, 21 січня, у казармах крайової оборони на вулиці Голуховського (тепер – Чорновола) з невідомих причин застрелився з револьвера 29-річний підофіцер-рахівник Якуб Феллер.
У суботу, 26 січня, о 12 годині пополудні у приміщенні для сніданків пана Свайсера помер від інфаркту старший залізничний інженер Болеслав Лопушанський. Торговець папером Якуб Сохор за тиждень перед тим втік із міста через складні майнові стосунки: його справи у бізнесі йшли дуже зле. А в сусідньому Тлумачі правоохоронці мали клопіт через утечу з-під варти небезпечної жінки: 20-річну Гану Пістрайх затримали за підозрою у вчиненні вбивства.
Далі буде…
Comments are closed.