Історик Грибович в описі Станиславова 1847 року відзначає п’ять найкращих приватних кам’яниць – Пшибиловського, Ланди, Сакса, Гендліха і Батерная. Деякі не збереглись, втім першу можна побачити й сьогодні.
Протягом 1842-1843 років для родини адвоката Адальберта Пшибиловського на вулиці Липовій (Шевченка) спорудили двоповерховий будинок. Тоді вулиця лише забудовувалась, землі було багато, тому кам’яниця стояла окремо від інших будинків і мала велике внутрішнє подвір’я. Стиль – класицизм, з широким головним входом у арковому прорізі, дев’ять вікон по фасаду, масивний балкон. У 1870-х вдова адвоката Сюзанна Пшибиловська збудувала на подвір’ї допоміжні приміщення, які тоді називались «офіцінами”, пише Репортер.
У 1885 році Папа Лев ХІІІ видав буллу про створення станиславівського греко-католицького єпископства. Галицьке намісництво у Львові виділило 39 300 ринських на придбання дому Пшибиловської та пристосування його під резиденцію новопоставленого єпископа. Першим владикою став Юліан Пелеш, який увійшов до палацу вже в серпні 1885-го. Про перебіг створення нової єпархії та історію купівлі кам’яниці можна прочитати у творі Романа Горака «Задля празника».
У відомому романі Софії Андрухович «Фелікс Австрія» також є рядки, що стосуються єпископського палацу. Події розгортаються 19 червня 1900 року на вулиці Липовій: «Під номером 16 – резиденція владики Андрея. Ця будівля у 80-х роках, здавалось, готова була розпастись на порох, вдова адвоката Пшибиловського зовсім її занедбала. Смішно було, коли граф Потоцький викупив будівлю й урочисто передав церкві. Мало хто міг повірити, що віряни пожертвують достатньо коштів, аби її відновити. А бачиш – відновили, і в ній, до єпископа Шептицького, жили по черзі обидва владики Юліани.
Я уявила, що в цю мить, коли кочусь на ровері під пахучими липами, владика Андрей жує ранковий бішкопт (бісквіт – Авт.) і дивиться на мене з вікна свого кабінету».
Тут багато літературного вимислу. Пшибиловська не занехаювала свій будинок – навряд чи б для єпископа купили руїну. До того ж намісником тоді був не Потоцький, а Філіп Залеський.
За всю історію у палаці послідовно мешкали чотири єпископи Станиславівської єпархії:
1886-1891 – Юліан Пелеш (1843-1896), пізніше був єпископом у Перемишлі;
1891-1898 – Юліан Сас-Куїловський (1826-1900), згодом Галицький митрополит у Львові;
1899-1901 – Андрей Шептицький (1865-1944), надалі Галицький митрополит у Львові;
1904-1945 – Григорій Хомишин (1867-1945), заарештований НКВС за «антинародну діяльність», помер у київській тюрмі. У 2001 році зачислений до лику блаженних.
Останній владика мав непогані стосунки із галицьким намісником Андрієм Потоцьким. До Станиславова новий єпископ приїхав у кінному екіпажі, який подарував йому граф. До того ж Потоцький особисто був присутній на інтронізації Хомишина. Через кілька років польська газета «Кур’єр Станіславовський» з обуренням писала, як владика «віддячив» своєму благодійнику. Після вбивства намісника українським студентом у 1908 році єпископ не вивісив на палаці траурний прапор.
За Польщі художник Добрянський розписав палацову каплицю у дусі українського бароко. На першому поверсі розміщувались реєстратура, консисторія, метрикальний архів та сторож, на другому – каплиця та апартаменти єпископа (в лівому крилі). У Т-подібній господарській споруді мешкала прислуга, були возівня, стайня, комора, пральня.
Після Другої світової єпископство ліквідували, а споруду зайняв штаб 38-ої армії. В кам’яниці містились кабінети командувача, начальника штабу та члена військової ради (замполіта). Всередині 1940-х розписи замалювали.
Коли у 2003-му Франківськ радикально «демілітаризувався», будівлю передали обласному господарському суду.
