У 1899 році інженер залізниці, поляк Олександр Осостович подарував греко-католицькій капітулі свій невеличкий будинок на Заболотівській (Василіянок).
У пам’ять про своїх передчасно померлих дружину-українку Корнелію та 18-річну доньку Марію він попросив влаштувати там жіночий навчальний заклад, пише Репортер.
Невдовзі приїхали черниці ордену василіянок, які відкрили там «Інститут Марії». Його учениці ходили до звичайних шкіл, а в «інституті» навчалися домоводству, музики, танцям. Уроки на фортепіано коштували 10 корон на місяць, танці – 12. Вихованками опікувались три монахині на чолі з Анною Теодорович.
Від 1907-го там почали діяти курси, які через два роки отримали статус приватної вчительської семінарії для дівчат, а також чотирикласна початкова школа. При закладі існував ще й інтернат для іногородніх дівчат. Що таке вчительська семінарія? Раніше, аби стати вчителем молодших класів, не треба було закінчувати університет – після початкової школи досить було провчитися чотири роки у семінарії.
Потім сестри, яким відчутно бракувало місця, вирішили будуватись. Проект розробили знаменитий львівський архітектор Іван Левинський та його учень Олександр Лушпинський. Гроші збирали всією громадою, немало спричинився станиславівський єпископ Григорій Хомишин, навіть цісар Франц Йосиф І пожертвував тисячу корон.
Будова тривала від травня 1911-го до травня 1912 року. Втім спорудили лише ліве крило – третину від запроектованого, бо забракло грошей. Однак навіть оця П-подібна триповерхівка не йшла ні в яке порівняння зі скромним будиночком Осостовича. На першому поверсі містилися вчительська семінарія, початкова школа й конференц-зал, на другому – «Інститут Марії», на третьому – монастир, каплиця, новіціат.*
Довести справу до кінця монахиням вдалося лише у 1938 році. Тоді під керівництвом станиславівського будівничого Михайла Грицака звели центральний об’єм, в якому діяла монастирська церква Пресвятого Серця Христового, та праве крило. Фахівці високо оцінюють будинок і стверджують, що це єдиний зразок «українського стилю» в архітектурі довоєнного Станиславова.
У міжвоєнний період у закладі продовжує діяти вчительська семінарія, а від 1933-го почався паралельний набір у приватну гімназію. Викладацький склад там був на висоті. Наприклад, директор Микола Лепкий, брат письменника – відомий педагог, а вчитель музики Ярослав Барнич – автор знаменитого хіта «Гуцулка Ксеня» і чотирьох оперет. Правда, жодного випуску гімназія зробити не встигла, завадила війна.
…12 листопада 1947 року монастир оточили солдати. Мужні черниці забарикадувалися всередині. Тоді браві вояки пішли на штурм, протаранивши танком ворота. 30 жінок брутально вигнали на вулицю, а настоятельку Йосифу Ісопенко засудили на 10 років таборів.
Перед тим черницям заборонили викладати та «ущільнили» – у 1945 році в будинку запрацювало педучилище. Одним з його випускників став і лауреат Шевченківської премії, наш земляк, головний редактор журналу «Жовтень», письменник Роман Федорів.
Пізніше совіти розмістили тут школу комсомольського активу і сільськогосподарський технікум. Церкву штучним перекриттям розділили на два поверхи.
У 1983 році праве крило споруди зайняла обласна бібліотека імені Франка. Кольорові вітражі для неї виготовив художник Микола Яковина, пізніше – перший голова крайової організації НРУ та голова облради першого демократичного скликання.
У 1993-1995 роках будинок поступово повернули василіянкам, які його ґрунтовно відремонтували. Іконостас у храмі виконав художник Михайло Халак, запрестольні ікони – Василь Стефурак. Тепер тут монастир святого Йосифа. Іван Бондарев, Михайло Головатий Фото Ігоря Гудзя Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
* Новіціат – період випробування вступників до чернечого ордену.
