Фасад цього будинку запросто міг би прикрашати шляхетський герб «Сас», тобто стріла над півмісяцем і дві зірки по боках. Адже його замовником і першим власником був граф Войцех Дідушицький (1848-1909).
Найбільший землевласник в Єзуполі, мав там родову резиденцію, обирався депутатом Галицького сейму і рейхсрату, на початку ХХ століття навіть був міністром Галичини, пише Репортер.
Зеновія Жеребецького
Дідушицький вважався одним із найяскравіших інтелектуалів імперії, працював професором історії, філософії та естетики у Львівському університеті. Студенти його обожнювали за цікаві лекції. Симпатизував українцям. Організував реставрацію знаменитого Богородчанського іконостасу, що нині належить до національних скарбів України. Написав історичну драму «Богдан Хмельницький», яку на ура прийняли глядачі, на відміну від польської критики.
Ще граф був відомим жартівником, іноді доволі екстравагантним. Наприклад, один кумедний випадок трапився з ним у Львові. Туди Дідушицький приїхав на засідання крайового сейму і зупинився в готелі «Жорж». У кімнаті почув якесь бубоніння з сусіднього номера. Там мешкав депутат, який вголос зачитував свою завтрашню промову, повторюючи її багато разів. Дідушицький записав текст, легко його вивчив, а назавтра напросився першим до трибуни і слово в слово виголосив спіч свого сусіда…
Та повернемось до Станиславова, на вулицю Липову. Саме там у 1900 році, на вільній ділянці, граф звів собі кам’яницю. Дату будови можна бачити при вході у під’їзди. Будинок цікавий тим, що складається із двох секцій, які немов віддзеркалюють одна одну, створюючи симетричну композицію. Ці секції навіть мають окрему нумерацію – Шевченка, 22 і 24. Кам’яниця у плані П-подібна, двоповерхова, має 12 вікон по фасаду і два високих арочних входи.
Це була не перша нерухомість Дідушицького у Станиславові. До цього він володів особняком на Голуховського (Чорновола, 33), який швидко продав. Нова кам’яниця споруджувалась не як графський палац, а для заробітку. То був звичайний прибутковий будинок, квартири здавалися. У перші роки частину корпуса № 22 займала велика сім’я секретаря окружного суду Германа Весоловського.
Ліву частину будинку винаймали чотири родини. Серед них виділявся єврейський підприємець Герман Адлерсберг. Йому там настільки сподобалось, що у 1906 році він придбав у Дідушицького весь будинок. У 1912 році цей пан побудував фабрику лікерів і спирту на Майзлях. Підприємство не збереглося, нині там територія котельно-зварювального заводу. Ось як характеризує фабриканта історик Леон Штрайт: «За професією торговець деревом, у своїй фінансовій кар’єрі Адлерсберг не належав до «дітей щастя». Високих матеріальних статків досяг не завдяки заможному батькові чи багатій дружині, а власною порядністю і старанною працею. Хоча він переживав і кращі, і гірші часи, але завдяки чесній комерційній кмітливості вийшов до верхів економічного світу».
Крім бізнесу, Адлерсберг брав активну участь у громадському житті міста. Був членом Торгово-промислової палати, міським радним (депутатом) і радником єврейської релігійної громади, мав почесне звання гофрата, тобто цісарського радника. Також значився одним з ініціаторів побудови поступової синагоги. Після смерті Адлерсберга у 1923 році у вестибюлі божниці помістили його меморіальну дошку (не збереглася).
Зовні будинок Дідушицького нині дещо втратив. Традиційно зникли дахова балюстрада та декоративні вази на балконах. Причому лівий балкон чимось схожий на амбразуру в бляшаному антуражі. Не втрималась і кована огорожа на масивному підмурівку. Подібну можна спостерігати перед сусідньою кам’яницею господарського суду. Решта ніби на місці.
