Станиславів був поліетнічним містом, в якому більш-менш мирно уживались українці, поляки, євреї та вірмени. Останні облюбували для проживання вулицю Бруковану (Мазепи), яка була щільно заставлена будинками заможних вірмен.
На початку 1800-х там мешкав такий собі Вікентій Абґарович, який мав невеличку садибу з земельною ділянкою. За століття тут змінилися чотири господарі, яких хатинка Абґаровича цілком задовольняла. Та в 1900 році нерухомість придбав єврейський підприємець і домовласник Герш Ґоттесман, який мав амбіції та гроші. Наступного року цей Герш спорудив триповерхову кам’яницю у стилі еклектизму. На парадній брамі й нині можна бачити монограму «HG», що вплетена у кований візерунок. Не важко здогадатись, що це ініціали першого власника. Цікаво, що на тій самій брамі є старий номер кам’яниці – «30». Він не збігається із сучасною адресою Мазепи, 28, отже на цій вулиці колись було більше будинків.
Будинок Ґоттесмана був чиншовим, тобто прибутковим – квартири і торгові площі здавалися в оренду. Крім звичайних квартирантів, тут містились поважні установи. На старій листівці над в’їзною аркою бачимо традиційний для державних закладів овал з гербом Австро-Угорщини. З моменту здачі будинку й до 1911 року тут було повітове староство – аналог РДА.
Перед радянською націоналізацією кам’яниця належала Озіяшу Хаєсу, який жив в одній з її 28 квартир.
Після війни на першому поверсі відкрилась державна нотаріальна контора, яка є там і нині.
А от деяких архітектурних елементів уже нема. Наприклад, кам’яних кронштейнів балконів, парних ваз або прикрас на аттику. Значно спростився вигляд огорожі балконів другого поверху, де масивні балясини замінили скромні металеві стрічки.
Ліворуч від Ґоттесманової кам’яниці стоїть будинок із сучасною адресою Мазепи, 30. Він збудований на місці вірменської садиби якоїсь «Теодорової вдови», яка вперше фігурує в документах від 1822 року. Потім нерухомість перейшла до Івана Абґаровича, можливо, родича власника сусідньої ділянки. Наприкінці ХІХ століття, після кількох перепродувань, садибу придбав єврейський купець Озіяш Бораль. Він назбирав трохи грошей і замовив великий чиншовий будинок, що звели у 1910 році.
Цей теж триповерховий, але вже належить до стилю модерн, має п’ять вікон по фасаду та два еркери, правий з яких завершується восьмигранною вежею. Вона збереглася, але оббита бляхою, через що втратила в естетиці.
У 1939 році власником будинку значився адвокат Крайсберг. Він теж здавав квартири в оренду, поки за нього не взялися совіти. Довший час кам’яниця використовувалась суто як житлова, й лише у 2000-х на першому поверсі з’явилась антикварна крамниця. Нині вона єдина в місті і десь може навіть конкурувати із краєзнавчим музеєм.
За будинком Бораля-Крайсберга на поштівці зеленіють дерева, адже ділянка ще не забудована. Вона довго залишалась незайманою, поки у 1999 році там не спорудили житлову п’ятиповерхівку з мансардою.
А ось на передньому плані листівки проглядається фрагмент маленької хатинки під черепичним дахом. Нею протягом сорока років, від середини ХІХ століття, володів поляк-столяр Юзеф Фідлер. Майстер був засновником відомої меблевої фірми, потім справу продовжили діти. Та коли робили фото, будинок вже мав іншого власника, оскільки у 1910-му ним володів Галлер Мойзеш.
Тепер тут стоїть радянська хрущовка під номером 26. Віднедавна там є анотаційна дошка пам’яті Роман Гурика – 19-річного франківського хлопчини, який став одним із символів Небесної сотні.
