Колись давно, ще до Першої світової, громадський уряд ґміни Княгинин-Колонія подарував українській громаді ділянку під будівництво читальні «Просвіта». Однак життя внесло корективи. Для читальні придбали окремий будинок в іншому місці, а тут вирішили збудувати церкву.
Річ у тому, що на Майзлях (теперішній район Франківська між колією та Бистрицею-Надвірнянською) українці не мали жодного храму, на відміну від поляків, пише Репортер.
Наріжний камінь під побудову церкви урочисто заклали 3 жовтня 1926 року. У мемуарній літературі архітектором храму називається львів’янин Олександр Пежанський. Однак, коли в 1990-х робили ремонт, на горищі знайшли записку про освячення купольних хрестів, датовану 1930-м роком. І з неї випливало, що автором планів був інший львівський архітектор – Олександр Лушпинський. У Станиславові він ще до війни проектував монастир василіянок. А ще цікаво, що керував будовою підприємець Михайло Грицак – той самий, що добудовував згаданий монастир. Кошти на спорудження церкви на Майзлях виділило станиславівське греко-католицьке єпископство, а наглядав за роботами ректор духовної семинарії Авксентій Бойчук.
Будову закінчили в 1935 році. Храм освятили восени під іменем Святої Трійці, після чого єпископ Григорій Хомишин передав його ченцям-василіянам. Через три роки отці поставили неподалік монастирський будинок, який у радянські часи став кінотеатром імені Горького.
В якому стилі збудована церква? Архітектор поєднав кілька напрямків. Наприклад, хвилясті фронтони – це так званий український стиль. А пірамідальна композиція, архітектурні маси, що наростають до центру, створюючи величний образ, дають фахівцям привід порівнювати храм із Софійським собором у Києві.
Під час радянщини церква Святої Трійці розділила сумну долю багатьох культових споруд України. У 1946 році її закрили, всередині влаштували склад, а пізніше – архівосховище. Споруду ніхто не ремонтував і її швидко довели до жалюгідного стану.
Втім один позитивний момент у «совіцькому» періоді історії церкві таки був – вона знялась у кіно. В 1969 році Івано-Франківськ перетворився на декорації фільму про радянських підпільників «Відвага» (у російському прокаті – «Дєрзость»). Знімальна група працювала на вокзалі, біля ратуші, у парку й на Майзлях. Саме там у кадр потрапила наша церква, яка ззовні виглядала досить пристойно. Однак всередині справи були кепські.
Відродження церкви почалось перед розвалом СРСР. Першу літургію у стінах храму представники греко-католицької громади провели на Івана Купала – 7 липня 1990 року. Відтоді церква отримала нове ім’я – Христа Царя. Потім до осені чекали, доки вивезуть усі архівні справи, після чого розпочали капітальний ремонт, який тривав кілька років. За той час перекрили дах і куполи, встановили вітражі у вікнах першого ярусу, художньо розписали інтер’єр. Кінотеатр Горького також віддали отцям василіянам, які у його стінах відновили свій монастир.
У 1995 році праворуч від входу звели цегляну триярусну дзвінницю. Через пару років, під час робіт у пральні, монахи знайшли у землі старий дзвін, який заховали їхні попередники у 1945-му. Відчистили, реставрували і дзвін зайняв почесне місце на новозбудованій дзвіниці.
А в травні 2008 року встановили величний іконостас роботи Володимира Федоріва, що нині вважається одним із найкращих у Франківську.
Щодо порівняння старої поштівки та сучасного фото, то це, напевно, перший випадок у нашій рубриці, коли споруда сьогодні виглядає краще.
Comments are closed.